Історія України

Підтримував наміри місцевого дворянства щодо створення університетів російський намісник Малоросії П. Румянцев. Заснувати їх передбачалося у Києві, Чернігові (1764 р.), у Глухові (1781 р.). У 1786 р. було навіть видано указ про заснування університету в Чернігові. Але цим планам не судилося збутися. Подібна доля спіткала й проект заснування університету в Катеринославі (1784 р.).

 

 

 

Реальну підтримку російським урядом освітніх реформ ми бачимо на Слобожанщині, де плани остаточної інкорпорації регіону в імперську систему почалися раніше і де місцева верхівка не мала власних політичних амбіцій. Головною причиною відкриття університету в Харкові є унікальне геополітичне положення Слобожанщини в Російській імперії, що було зумовлено перетворенням краю на форпост у просуванні російської держави на південь, у напрямку до Чорного моря. Харків, який від другої половини ХVIII ст. здобув статус головного адміністративного осередку краю, посів чи не найважливіше місце в регіоні великою мірою завдяки шляхам сполучення, що через нього з’єднували центральні регіони Росії з Новоросією і Кавказом. За харківським університетським проектом стояли цілком конкретні інтереси й мотиви російського уряду, слобідських станів, польського дворянства тощо. Нова, централізована система російської освіти й науки, що передбачала мовну та культурну уніфікацію окраїн імперії, об’єктивно була спрямована проти місцевої освітньої та культурної традиції. Харківський університет як центр величезного навчального округу, мав привести культурні кордони Російської імперії на півдні у відповідність з адміністративно-політичними.

Крім об’єктивних чинників, на вибір місця відкриття університету не меншою мірою впливали і суб’єктивні фактори: жодне з українських міст не мало свого Каразіна. Василь Назарович Каразін – відомий громадський діяч, просвітитель,   публіцист   і   реформатор,  народився   30   січня   1773 р.   у батьківському маєтку Кручику Богодухівського повіту на Харківщині. Вже в десятирічному віці розпочалася в нього звична для дворянина військова кар’єра, яка його не приваблювала. Молодого дворянина тягло до книжок, науки та освіти, і все це він знайшов у столичному Гірничому корпусі. Широта інтересів, природна допитливість спонукали до вивчення математики, фізики, метеорології, медицини, історії, сільського господарства, педагогіки, законодавства, державного управління тощо.

У вільний від громадської діяльності час, живучи у власному маєтку, Василь Каразін вивчав новинки наукової літератури й намагався застосовувати їх у власних дослідженнях. Відомі, зокрема, його експерименти з електрикою, виробництвом консервів, селітроварінням, вирощуванням різних сортів сільськогосподарських культур, хімічні й фізичні досліди. Важливе практичне значення мали організовані заходами Каразіна постійні метеорологічні спостереження, сільське самоврядування.

На час приходу до влади Олександра І В. Каразін служив у Петербурзі канцеляристом, був колегою М. Сперанського. В анонімному листі до імператора В. Каразін виклав власне розуміння ситуації в країні, сподівання

 

 

 

на реформаторську місію нового монарха в її житті, висловив побажання законодавчого   обмеження   самодержавства   та   кріпацтва.   Олександр І, захоплений анонімним автором, розшукав і наблизив його до себе. Василь Каразін належав до вузького кола авторів освітньої реформи. Захоплений ідеєю відкриття університету на українських землях саме в Харкові, цей освітній  діяч  домігся  успіху  ціною  своєї  кар’єри.  На  свято  з  нагоди відкриття університету його навіть не запросили. Офіційно Харківський університет розпочав свою діяльність 17 січня 1805 р.

На роботу в університет було запрошено багатьох відомих людей. З Ієни, що була тоді одним із центрів європейської гуманітарної культури, за рекомендацією Й-В. Гете і Міллера приїхав Йоган Баптист  Шад  (1758-

1834 рр.), філософ хоча й не дуже оригінальний, але принаймні приналежний до німецької інтелектуальної еліти. На викладання математики з Петербурга було запрошено Т. Осиповського (1765-1832 рр.), який належав до школи, залишеній в Росії Леонардом Ейлером. Його переклад «Небесної механіки» Лапласа  і  курси  диференційного,  інтегрального  та  варіаційного  числень були унікальними в Російській імперії.

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро Гулак- Артемовський (1790-1865 рр.), історики Микола Іванович Костомаров (1817-1885 рр.), Дмитро Іванович Багалій ( 1857-1932 рр.).

З Харківським університетом зв’язане й ім’я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812-1880 рр.). Крім педагогічної, І. Срезневський займався науковою роботою. У 1833-1838 рр. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» – фольклорну й історико-літературну збірку, яка була дуже популярною на той час. Всього вийшло шість книг, в яких вміщено історичні пісні   й думи ХVI-XVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, уривки з «Історії  Русів». Крім того, І. Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р. у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

Український фольклор, зібраний І. Срезневським, зацікавив Миколу Васильовича Гоголя (1809-1852 рр.), який мріяв тоді написати історію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло Олександрович Максимович ( 1804-1873 рр.), який постійно з ним листувався. Своє захоплення збірником «Запорожская старина» висловив у листі до П. Корольова 22 травня

1842