Історія України

Від самого початку академії відводилася відповідальна політична роль: протидіяти  полонізаторському  впливові на українську та  білоруську молодь католицько-єзуїтських учбових закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу. Недарма посланець Папи Римського в Речі Посполитій А. Поссевіно стурбовано писав, що «князі Острозькі й Слуцькі мають друкарні і школи, якими схизма підтримується» і багато зусиль  спрямовував  на  те,  щоб  надати  острозькому  культурно- ідеологічному центру прокатолицького спрямування.

Одночасно з академією в Острозі виникли літературно-перекладацький гурток і видавництво. Поряд із загальнокультурними функціями великим було їх значення у формуванні національної самосвідомості. Саме в Острозі вийшли друком та розповсюджувалися в рукописах найбільш відомі українські полемічні твори. Одним з найкращих слов’янських друків стала острозька «Біблія», видана Іваном Федоровим 12 серпня 1581 р.

 

 

 

3.2. Світопростір українських братських шкіл ХVI - ХVII ст.

 

 

Виникнення і роль православних братств у процесі розвитку української духовності в пізньосередньовічну й барокову епохи важко переоцінити. В. Антонович відмічав: «Міщани й нижче духовенство скупчують свою боротьбу в Церковних братствах. Братства позасновувано в багатьох західноукраїнських містах ще перед повстанням церковної Унії. Зразу вони мали завдання дбати про православ’я і про збереження в чистоті християнської моральності, яка дуже потерпіла через те, що шляхтичі захопили вищі церковні посади. Патріархи Константинопольські признали Братствам значення зберігачів чистоти церковної науки і християнської моральності, й забезпечили їх існування ставропігіальними Грамотами, які звільняли церковні Братства від залежності від місцевих ієрархів».

Першорядної уваги в діяльності православних братств заслуговують

«школи й друкарні» як новітні засоби боротьби за людину, засоби поширення думок найкращих полемістів й мислителів-захисників православ’я. Поширення між українським населенням освіти для братських шкіл означало також «оборону» канонічного православ’я від інокультурної експансії польсько-католицьких впливів, що було нововведенням. Взявши на озброєння науку і освіту,  братства  розширили межі світосприйняття  як православних «наставників», так і учнів шкіл. Це сприяло загальному виходу народу на інший, більш високий духовний та культурний рівень.

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське

Успенське  братство.  Перші  відомості  про  нього  датуються  1463 р.  У

1586 р.  братство  отримало  окремі  права  від   антіохійського  патріарха Іоакима, які були закріплені й поширені константинопольським патріархом Єремієм. Тоді ж було засновано і першу братську школу. За її зразком створювалися аналогічні навчальні заклади в різних містах України. У першій половині XVII ст. братські школи відкривалися і в деяких селах.

Слід зазначити, що історичні свідчення про перші навчальні заклади, організовані братствами, обмежені. Так, організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який мав назву «Порядок шкільний», був одним з найстаріших шкільних статутів Європи і став зразком для інших братських шкіл.

Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Заняття влітку розпочиналися о 9-й ранку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати

 

 

 

літери, інші – читати і вчити напам’ять певний навчальний матеріал, треті – міркувати, пояснювати прочитане. Читати й писали вчилися слов’янською мовою.

Навчальний день починався з молитви, потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Обов’яз- ковим був відпочинок. Діти обідали і знову поверталися до школи, виконували й перевіряли домашні завдання один в одного. За поведінкою вихованців стежили спеціально призначені вихователі або старші вихованці школи. Таким чином, у школах запроваджувались елементи класно – урочної системи навчання, а також різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко практикувалось повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань стежили виділені на кожний тиждень чергові учні.

Статут передбачав не тільки режим навчальної діяльності учнів, а й регламентував роботу вчителів. Вчителя, який виконував обов'язки дяка та писаря, обирали на загальних зборах братства. Крім високих професійних якостей, дидаскал мав бути «благочестивим, смиренномудрим, лагідним, витриманим, не п’яницею, не блудником, не краснобаєм, не посібником єресей, а сприяти благочестю і в усьому являти собою взірець благих справ». Платню він отримував з прибутків церкви, а також із коштів, які платили батьки за навчання дітей. За добру роботу вчитель міг отримати «святкові»

– 5,5 гроша.

Особливої уваги заслуговують стосунки братської школи і батьків, які були зафіксовані у Статуті. Коли батько приводив сина до школи, то підписував угоду з ректором, де зазначалося, чому школа має навчити учня. Крім того, в угоді визначались і обов’язки батьків чи опікунів – сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалась у присутності двох свідків, найчастіше це були сусіди. Обов’язком батьків була перевірка домашнього завдання.

Головною ідеєю Статуту була ідея станової рівності. До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога, а сироти були під