Історія України

Ю. Дрогобич проводив також ресумпції – оплачувані студентами заняття, на яких з метою підготовки до екзаменів під керівництвом викладача повторювався і глибше вивчався поданий на лекціях матеріал. Ресумпції відбувались в студентських бурсах. Викладачі-гуманісти користувались цією формою навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити  античних  авторів  у  гуманістичному  дусі.  Водночас  доктор Ю. Дрогобич  займався  медичною  практикою.  Він  навіть  здобув  титул

«королівського лікаря». Цей магічний титул був мрією кожного, хто мав вищу медичну освіту і надавався лише висококваліфікованим спеціалістам.

Помер Ю. Дрогобич 4 лютого 1494 р. у Кракові, там його і поховано.

Серед інших відомих українців слід назвати Павла Русина (близько

1570-1517 рр.), родом із Кросна, учився у Грайфсвальді, був професором у Кракові. У Польщі працювали також Григорій Чуй (близько 1523-1573 рр.), син самбірського шевця, автор поем, панегіриків; Григорій Тичина (Тичинський) з міста Тичин на Галичині, Іван Туробінський та інші вихідці з українських земель, які мали добру європейську освіту – ні в Галичині, ні на Волині того часу, про Київ взагалі не йдеться, не знайшлося для них місця.

Загальна   освіченість   суспільства   відчутно   підвищується   з   кінця ХVI ст., хоч загалом культурно-просвітній рух ще не набрав масовості і здебільшого освіту можна було здобути в окремих малосильних осередках (православних, протестантських, католицьких). Але саме в цей час виникають і нові за характером центри – миляновицький і острозький. Їхня

 

 

 

докорінна відмінність  від вже  існуючих –  наявність  численного і постійного  складу науковців та  власної програми,  важливою  стороною котрої була активна православна пропаганда; широкі та інтенсивні зв’язки з Білорусією, Московією, Балканами.

Осередок у Миляновичах був заснований у волинській маєтності російського емігранта Андрія Курбського в кінці 60-х років ХVI ст. і діяв аж до його смерті у 1583 р., тобто близько 15 років. Він став хронологічно першим значним православним культурно-освітнім осередком України з власною, наперед окресленою науковою програмою, світським складом співробітників. До праці в ньому залучалися як російські інтелектуали, що проживали в Речі Посполитій, так і місцеві діячі. При осередку діяла школа. Культурна й агітаційно-пропагандистська діяльність протікала тут досить інтенсивно і поширювалась на значну територію: від сусідів-шляхтичів та Острога до Вільнюса, Львова, Слуцька, а ідеї А. Курбського та його сподвижників користувалися неабияким авторитетом.

До основних культурно-освітніх та ідеологічних центрів України перелому ХVI та ХVII ст. належить центр, заснований у Острозі. Власником Острога в цей час був Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (1526-1608 рр.). Від батька, гетьмана Великого князівства Литовського, князь успадкував значні володіння, які з часом в декілька раз збільшив, ставши найбільшим після короля магнатом речі Посполитої. У 1603 р. йому належало 59 міст, містечок, замків, 857 сіл, 111 фільварків. Він володів територією, що простягалась на третину Волині, землі Київського, Подільського, Руського воєводств, Малопольщі. Щорічні прибутки від цих латифундій досягали 1 млн. злотих. Такі маєтності, як і знатне походження, дозволили К.-В. Острозькому посісти впливові державні посади. Концентрація великої влади і багатств давала змогу йому протягом 50 років відігравати значну роль у політичному житті Речі Посполитої. Королівська адміністрація мусила рахуватися з князем, який утримував чи не найбільше військо серед магнатів. Сила завжди викликає повагу особливого характеру – з елементами остраху. Людина широких поглядів і устремлінь, князь Острозький дбав про майбутнє України-Руси, бачив  його  перш  за  все  у  розвої  освіти  та  культури.  Перше  відоме починання князя на цій ниві відноситься до 1572 р., коли в Турові, місті, де він народився і провів дитячі роки, було виділено землю для школи.

Зусиллями князя-мецената  освітнім  центром  став  і  Острог,  де  в

1576 р.  було засновано  першу вищу школу в  Україні  –  слов’яно-греко- латинську   академію.    По   різному   називали   цей   навчальний   заклад сучасники   –   «тримовним   ліцеєм»,   колегією,   академією.   При   всій

 

 

 

різноманітності висловлювань про острозький навчальний заклад усі відзначають високий рівень викладання у ньому, зокрема те, що тут викладались грецька, руська (старослов’янська) і латинська мови. Обов’язковими були предмети «тривіуму» (граматика, риторика, діалектика) та «квадривіуму» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Серед острозьких діячів кінця 70-х – початку 80-х років були Іван Федоров,  Герасим  Смотрицький  (перший  ректор),  Андрій Римша,  вчені греки Діонісій Раллі, Феофан Грек, математику і астрономію викладав доктор медицини і філософії Краківського університету Ян Лятош та інші.

Протягом 60-річного існування Острозької академії (1576-1636 рр.), за найскромнішими підрахунками, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Національно-визвольний рух в Україні й Білорусії отримав значний загін культурно-пропагандистських діячів.

Школи, які засновували або реорганізовували вихованці академії, мали велике значення у поширенні освіти серед народу, в підготовці наступного покоління просвітителів. Навіть на основі тих нечисленних даних, що збереглися до сьогодення, можна стверджувати, що більшість відомих українських і білоруських діячів кінця ХVI- першої третини ХVII ст. були безпосередньо пов’язані