Історія України

– борщ заправлений салом та каша.

Найвизначнішим серед усіх названих страв є український борщ, що став маркірованим елементом в українській етнічній культурі. Не випадково, що він особливо часто згадується в українському фольклорі, до того ж не рідко разом з іншим вагомим маркером етичної матеріальної культури – хлібом: «Що до чого, а борщ до хліба», «Борщ та каша – добра паша». Український борщ – надзвичайно складний за виготовленням, включав в себе понад 50 компонентів, мав складну технологію приготування та строго виважене дозування інгредієнтів. Останні визначили не тільки смакові якості, а й робили борщ досить сильним фітотерапевтичним засобом. Недаремно в українській родині готували не частіше одного разу на тиждень.

Загальна схема етнографічного районування України за даними досліджень і етнографічного матеріалу другої половини XIX- першої поло- вини XX ст., коли локальні особливості традиційно-побутової культури певних районів і етнографічних груп населення простежувалися ще досить виразно.

 

 

 

Маючи більш-менш виразні регіональні особливості побуту і традиційної культури, корінне населення етнографічних районів України й етнографічні групи українського народу і в минулому і, тим паче, у новітній час усвідомлювали себе не відособлено, а складовими частинами єдиного українського етносу. Ця свідомість здавен грунтувалася на спільності етногенетичного походження, історичної долі, мови, тісних економічних і культурних зв’язках населення різних частин України, утверджувалася і розвивалася у процесі боротьби проти соціального і національного поневолення. Хоч і як неоднаковою була доля окремих частин України, то все-таки заселяючий її народ і досі проявляє дивну етнографічну одноцілість. Звичаї і вірування народні, казки і оповідання, пісні і обряди, одяг і помешкання, а врешті мова при всій різнобарвності в подробицях, при всьому багатстві місцевих відмін і варіантів – в основних обрисах однакові.

Проте слід мати на увазі і те, що історико-етнографічні особливості окремих регіонів і груп населення України в непоодиноких випадках трактувалися перебільшено й ізольовано від загальноукраїнської етнокультурної цілості.

Практика штучного розривання українського народу на основі спекулятивної  гіпертрофії  регіональних етнографічних  рис  і тенденційного нехтування спільними для українського народу етновизначальними  ознаками не перевелася і дотепер.  Тому важливим при вивченні етнографічного  розмаїття  традиційно-побутової  культури українців різних регіонів є бачення того спільного, що визначає етнічну і духовну соборність всього народу в Україні і поза її межами.

 

Запитання для самоконтролю

 

 

1.  Як  історико-етнографічний  регіон  впливає  на  самоусвідомлення населення? Покажіть своєрідність етнічної історії українців.

2.  Визначіть політичні й культурні чинники виникнення етнографічних

груп українців.

3.  Охарактеризуйте локальні групи українців.

4.  Розкрийте специфічні риси у мові, культурі й побуті Українського

Полісся.

5.  Доведіть, що етнічним ядром козацтва є «Руська земля» (Київщина,

Чернігівщина, Переяславщина).

6.  Покажіть особливість Покуття як окремого історико-етнографічного регіону України.

 

 

 

Термінологічний словник

 

 

Етнографія – це наука (від гр. етнос  – народ, графо  - пишу), яка вивчає етногенез, культуру, побут народів світу, їх національний характер, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.

 

 

Етнологія – (етнос – народ, логос –наука, вчення) теоретична наука,

яка вирішує загальні суспільно-філософські народознавчі проблеми.

 

 

Історико–етнографічний регіон – етнотериторіальне утворення в рамках  всього  етносу,  який  за  своєю  історичною  долею  та  етнічним обличчям його населення є самобутнім, що зафіксовано в історичних документах і відтворено в крайовій символіці та людській пам’яті.

 

 

 

 

Література

 

 

1. Вівчарик М. М. Україна: від етносу до нації. – К., 2004.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Харків,

2005.

3. Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат ХV-ХVІІІ ст. – К., 1976.

4. Етнографія України / за ред. С. А. Макарчука. – Львів, 1994.

5. Полісся: мова, культура, історія. – К., 1996.

6. Українська минувшина/ за ред. А. П. Пономарьова. – К., 1993.

7. Українське народознавство: Навчальний посібник. – К., 2006.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 5

 

 

 

УКРАЇНЦІ І СВІТ

 

 

 

5.1. Українська діаспора: методологічні  засади і поняття

 

 

Кожен народ, як і окрема людина, має свою долю. В одного, як то у греків, вона засліплена сонячним промінням минулої історії, в інших, як то японців, дивом сучасних електронних технологій, ще інших – горем постійних поневірянь, розбрату, переділу територій. Одні народи з часу свого народження віднайшли тиху нішу в світовій