Історія України

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

270

Мова:

Українська

Оцінка:

XVII ст. у багатьох західноєвропейських країнах відбувався інтенсивний розвиток капіталізму, обмежувалася або навіть ліквідовувалася королівська влада й влада поміщиків. В Україні, яка перебувала у складі Речі Посполитої, встановився жорстокий кріпосницько-феодальний режим. Найгіршим було становище селянства. У західній Європі у ХІІІ-XV ст. відбувалося розкріпачення селян і перетворення їх на вільних землевласників чи орендарів землі. А в Україні цього часу, навпаки, відбувалося повторне (з часів Русі) закріпачення селянства, причому в найжорстокіших формах. Великий попит на продукцію сільського господарства як у самій Речі Посполитої, так і у західній Європі спонукав шляхетство й магнатство збільшувати панщину. Якщо у першій половині XVI ст. вона становила 2 дні на тиждень, то в першій половині XVIІ ст. – вже 3-5 днів на тиждень. Найгірше було тим селянам, які віддавались в оренду до інших власників. Але крім панщини селяни мали ще відробляти багато повинностей з будування та ремонту доріг, мостів тощо. Крім важкого соціального становища, селяни були позбавлені будь-яких політичних прав. Вони перетворилися в річ свого пана, з якою він міг обходитися за своїм розсудом. Єдиною формою

протесту проти нестерпного життя була втеча на Січ. Але згідно з

«Ординацією» 1638 р. за будь-яку спробу дістатися Січі селянин мав каратися стратою. Для контролю селян і для нагляду за козаками біля Січі було побудовано фортецю Кодак (проти Кодацького порога на Дніпрі). Ще однією незручністю для запорожців був польський гарнізон (до якого входили і реєстровці) на Січі, який мав постійно контролювати козаків. Але найбільшим лихом для запорожців стала заборона робити набіги на Крим і Туреччину без спеціального дозволу уряду. Це лишило січовиків воєнної здобичі, яка була однією з основних статей їх доходів. Крім того, саме в татар і турок січовики брали більшість вогнепальної зброї, у першу чергу гармат і рушниць.

Разом з нереєстровим козаками невдоволення охопило й реєстрових.

«Ординація» 1638 р. значно обмежила їх вольності. Перш за все реєстровці були позбавлені права обирати собі старшину й гетьмана. Їх тепер призначав уряд з числа польської шляхти. Тим самим реєстровці фактично перетворилися у звичайних найманців, позбавлених будь-якої власної організації, самостійності та керівництва.

Невдоволення охопило й українську шляхту. Річ Посполита в середині XVIІ ст. не існувала реально як єдина держава. Користуючись своїм майже незалежним становищем, магнати й велика шляхта сильно притиснули шляхту дрібну та середню, яка в Україні до того ж була православною. По Польщі швидко поширювалися міжшляхетські війни, в яких правим був сильний.

Від влади магнатів і великої шляхти страждали й мешканці українських міст. Майже всі вони розміщувалися на території великих магнатів й жили напіваграрним життям. Фактично міста перетворилися у власність магнатів, а становище містян іноді сильно нагадувало кріпацьке. Вони мали сплачувати великі податки, відпрацьовувати на будівельних роботах. Крім того магнати часто втручалися у внутрішні справи міст, ігноруючи їх Магдебургзьке право.

7.3. Боротьба з соціальним та національним гнобленням в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.

Унаслідок соціальних та національних утисків з боку панської Польщі, в

1648 р. вибухнула грандіозна національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Розбивши протягом 1648-

1649 рр. головні польські сили, повстанці підписали з урядом так званий Зборівський мир (1649 р.), згідно з яким Україна (у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) під назвою «Гетьманщина» ставала автономною частиною Речі Посполитої. 1654 р. Б. Хмельницький

уклав Переяславський договір з Московським царством, за яким Україна визнавала зверхність Московії на правах васалітету й широкої автономії. Головним результатом повстання стало знищення шляхетського феодального гноблення українського селянства, яке отримало землі й свободу. Козацтво перетворилося у привілейований стан населення, до якого перейшло керівництво державою. Але в другій половині XVII ст. у ході так званої

«Руїни» - боротьбі між промосковською і пропольською козацькими старшинами, автономія Гетьманщини була сильно обмежена, та й сама Україна поділилася на Правобережну – під керівництвом Польщі й Лівобережну – під керівництвом Москви.

Змінюється й соціальна структура українського населення. Замість знищеного польського шляхетського стану з’являється новий панівний стан – козацька старшина. У другій половині XVII ст. її влада збільшується, вона все частіше зазіхає на незалежність селянства, фактично відтворюючи панщину. Водночас падає значення рядового козацтва.

Схожою ситуація була й на Слобожанщині. Через землі Слобідської України проходили татарські шляхи набігів на Московію. Тому до XVI ст. вони були майже зовсім незаселеними. Проте Московський уряд, починаючи з Івана Грозного, усіляко сприяє переселенню сюди селян і козаків з України. Козаки отримували землі за свою службу цареві. Протягом XVII ст. на Слобідщині формується полковий устрій. Полковники, які водночас стояли на чолі адміністративної одиниці – полку, підпорядковувалися безпосередньо Москві та її представнику - Белгородському воєводі. З часом полковники й старшини починають збільшувати свої наділи землі за рахунок наділів рядового козацтва. Селяни, які працювали на їх землях як орендарі почали поступово закріпощатися. Найбільше повстання проти спроб обмежити традиційні права й свободи вибухнуло на Слобожанщині в 1670 р. Великий вплив на повстанців (яких очолив острогозький полковник І. Дзиковський) мала