Історія України

За  період  індустріалізації  значно  зросла  кількість  робітників,  які були соціальною опорою радянської влади. У той же час, протягом 30-х років, систематично знищується як «стара», дореволюційна, так і «нова» критично  налаштована  інтелігенція.  Репресивним  заходом  став  і голодомор 1932-1933 рр., під час якого за різними підрахунками загинуло до  10  млн. осіб.  Відбулися повстання  селян на  Полтавщині,  Сумщині, Харківщині, Дніпропетровщині.

 

 

 

Важким випробуванням для українського народу, як і для інших народів СРСР, стали Друга світова війна 1939-1945 рр., особливо Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. Від бойових дій, від окупації, в СРСР загинуло 27 млн. чоловік (в УРСР – понад 4 млн. осіб). У ході війни до УРСР були приєднанні землі Західної України та Закарпаття, які, після розпаду 1918 р. Австро- Угорської імперії, перебували у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини. На приєднаних землях радянська влада також проводила політику колективізації та боротьби з опозиційно налаштованою частиною населення, яка супроводжувалася репресіями. Опір цим заходам чинила Українська Повстанська Армія.

Після  смерті  1953 р. Й. Сталіна  і приходу до  влади  М. Хрущова почалась епоха «відлиги», що характеризується активізацією громадського життя та спробою економічних реформ. Новим явищем цього періоду була поява дисидентського руху, представники якого виступали за розширення політичних прав народу й вільний розвиток національного життя. З’явилися навіть підпільні націоналістичні й антикомуністичні групи «Об’єднання»,

«Український   національний    комітет»,   «Ходорівська  група»  та   ін.)

183 таких  груп і  організацій  були викриті  станом  на  1959 рік.  Тисячі підпільників були притягнуті до кримінальної відповідальності. Проте в середині  60-х  років  виникла  більша  й  краще  підготовлена  організація

«Український   національний   фронт»  (керівники  –  Д. Квецко,  М.  Дяк, розгромлена 1966 р.). У 1965 р. влада провела масові арешти критично налаштованих інтелігентів. Масові виступи й страйки робітників у деяких містах України були придушенні в середині 70-х років ХХ ст. У 1976 р. відкрито виникла правозахисна «Українська група сприяння  виконанню Гельсінської угоди» (керівники – М. Руденко, О. Мешко, Л. Лук’яненко), піддана репресіям того ж року. У 1989 р. виникає «Народний рух України» за перебудову.

Життя населення у хрущовський період (до початку 60-х років) постійно поліпшувалося (майже зник, наприклад, гострий товарний дефіцит),   розвивався   народний   сектор   економіки.   Але  характерним явищем хрущовського й особливо брежнєвського  періоду (60-80-ті  роки) було становлення нового панівного прошарку населення – партійної номенклатури й бюрократії, які користувалися майже необмеженою свободою та  широкими правами. У період правління Л. Брежнєва  (1964-

1982 рр.) репресії проти внутрішньої опозиції у вигляді дисиденства посилилися, радянський уряд  почав  відновлювати  сталінську  традицію керування державою.

 

 

Найбільшими класами радянського суспільства були робітники (рівень життя яких був за брежнєвських часів досить високим) й колгоспні селяни.  Останні до кінця сталінської епохи фактично перебували у кріпацькій залежності від держави, оскільки не мали навіть паспортів та можливості покидати село. У хрущовські часи їхнє становище покращується - селянам дозволили вести власне дрібне господарство, видали паспорти й дали право переїзду з місця на місце. Але рівень життя на селі, на відміну від міста, був невисоким, селяни жили в більшості за рахунок   власних   городів   та   паїв,   які   отримали   від   колгоспів.   У радянському суспільстві досить широким прошарком населення була інтелігенція, об’єднана в різні творчі союзи. Над цими класами радянського суспільства стояла партійна й урядова номенклатура.

Реформування  радянського  суспільство,  вчинене  М. Горбачовим  і його послідовниками у 1985-1991 рр., супроводжувалося розпадом СРСР на   окремі   незалежні   республіки.   Україна   отримала    незалежність

24 серпня   1991 р.    Розпочалися    суспільні    процеси,    характерні    для початкового розвитку молодих суверенних держав. Рівень життя народних мас, у порівнянні з радянськими часами, значно впав. Корупція влади, несправедлива приватизація власності на початку 90-х років ХХ ст. вкрай негативно вплинули на життя народу. Багато соціальних проблем виникає через  відсутність  консолідації  можновладців,  домінування  власних інтересів над інтересами народу, намагання різних гілок влади перебрати на себе занадто багато повноважень та інші порушення демократії.

 

 

Запитання для самоконтролю

 

 

1.  Перелічитьосновніетаписоціальноїтанаціональноїборотьбив

Україні.

2.  Особливості соціальної боротьби в Київській Русі.

3. Унаслідок яких причин на півдні України виникло козацтво, яку роль воно зіграло у боротьбі з соціальним та національним гнобленням?

4.  Особливості  соціальних  процесів  і  соціальної  боротьби  в  Україні  у

XVIII-XIX ст.

5.  Проаналізуйте роль дисидентського руху в боротьбі за вільний розвиток українського національного життя в часи хрущовської «відлиги» та брежнєвського «застою» у СРСР.

 

 

 

Термінологічний словник

 

 

Гайдамаччина – збірна назва численних селянських повстань на Правобережній Україні у XVIII ст. спрямованних проти важкої кріпосницької експлуатації з боку польського й литовського дворянства.

 

 

Дисидент  – особа, політичні й релігійні погляди якої розходяться з поглядами, настановами правлячої верхівки суспільства.

 

 

Магдебурзьке  право  –  право  міст  на  самоврядування,  їх незалежність від феодалів на землях яких вони знаходились.