Історія України

У господарському житті Київської Русі важливе значення мала торгівля: внутрішня і особливо зовнішня. Внутрішня торгівля забезпечувала обмін між сільськогосподарськими й ремісничими виробниками. Велася вона переважно на міських торгах, у певні дні тижня, у більших містах – щоденно. На торгах можна було придбати зерно, хліб, овочі, фрукти, рибу, м’ясо, молоко, сіль, а також ремісничі вироби. У цілому внутрішня торгівля розвивалася повільно.

Зовнішня торгівля була краще розвинутою. Через Київську Русь проходило кілька міжнародних  торговельних  шляхів, серед яких особливе місце займав шлях «із варяг у греки». Проходив він по Дніпру, його притоках, з’єднував Балтійське і Чорне моря. На цьому шляху виросли великі міста: Київ, Великий Новгород (на Дніпрових притоках: Смоленськ, Любеч, Чернігів, Вишгород) та ін. У Києві, за свідченням літописців та іноземних очевидців, було багато складів, а саме місто було важливим центром грецької (візантійської) торгівлі.

До Візантії руські купці вивозили мед, віск, хутро, мечі, у меншій кількості хліб та ліс. Привозили дорогі тканини, заморську зброю, південні фрукти, прянощі, дорогоцінні ювелірні вироби, прикраси, художній посуд тощо. Через Київ, Нижній Новгород русини зносилися з країнами Сходу – Хозарським каганатом, Булгарським царством, середньоазіатськими й арабськими країнами. Про це свідчать як археологічні, так і писемні згадки. Асортимент товарів, що обмінювалися, був дуже багатим. Руські купці торгували із країнами Центральної і Західної Європи: Чехією, Польщею,

 

 

 

придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть

Іспанії. Досить стабільними були торгові зв’язки з Німецькими князівствами.

Зовнішня торгівля Київської Русі своїми успіхами завдячувала вигідному географічному розташуванню. Участь у ній брали не тільки купці, а й державні провідники. Князі й бояри збирали данину від своїх підданих, і вона не тільки задовольняла їхні особисті потреби, а й була об'єктом вивозу, торгівлі.

У другій половині XIV-XV ст. розширилася внутрішня торгівля, основними формами якої були торжки, ярмарки.  Торжки обслуговували місцеві ринки. Вони відбувалися один-два рази на тиждень, перетворюючись на елементи постійної торгівлі. Шляхта й купці, козаки й селяни звозили хліб, крупи, рибу, віск, мед, прядиво, худобу, шкіри, сіно, вироби сільських промислів і хатнього ремесла. Основними споживачами цих товарів були міщани. Однак і купці скуповували великі партії хліба, худоби тощо, щоб перепродати в інших містах з більшою вигодою. Крім того, купці, багаті міщани й цехові ремісники на ринкових площах влаштовували постійні крамниці,  де  продавали  вироби  ремісників  –  взуття,  одяг,  прянощі, прикраси тощо. Великим попитом користувалася зброя.

Важливим предметом торгівлі була сіль. Вона поставлялася з Галичини і Північного Причорномор'я в усі землі України і за кордон. З'явилась окрема категорія торговців сіллю, їх називали солениками, а пізніше – чумаками і коломийцями. Багатші з них в окремих містах монополізували торгівлю сіллю.

У XV ст. набули поширення ярмарки, що було першою ознакою становлення внутрішнього ринку. Ярмарки організовувались один-два рази на рік і тривали кілька днів, а то й тижнів. На них з’їжджалися купці з різних земель. Значно розширюється оптова торгівля. Укладаються контракти на поставку товарів у великих розмірах.

У Київській державі існувала досить розвинена грошова система. Головну роль у розрахунках та обміні відігравала срібна гривня. Походження цього терміну виводять від «гриви» – шиї, отже у первісному вигляді гривня –  це намисто  із  срібла, чи обруч. Спочатку обруч міг бути  мірою ваги, а згодом став  грошовою одиницею. Монетні гривні мали вигляд шестикутних злитків срібла (київські гривні), крім них існували ще гривні новгородські й чернігівські.

Як менші одиниці розрахунків відомі ногати, куни, різани й вівериці. Деякі кодекси Руської Правди свідчать, що гривня мала 20 ногат чи 50 різан. Гривня дорівнювала десь 20-30 кунам. Рубель, відомий також  з княжих часів, був половиною гривні. Вівериця була найменшою одиницею розрахунків, а отже найдрібнішою монетою. Одну віверицю коштувала воскова свічка.

 

 

 

Серед археологічних знахідок зустрічаються менші від гривні золоті й срібні карбовані руські монети. Золотих, на думку вчених, було небагато, зате срібні широко використовувалися в купецьких операціях. Між ними існували значні відмінності, тому їх важко класифікувати.

Розвиток торгівлі в XIV-XV ст. сприяв упорядкуванню грошової системи. З 50-х років XIV ст. до другого десятиріччя XV ст. у Львові випускалися місцеві монети – великі срібні руські півгроші з гербом Галицької Русі – левом й мідні денарії. У 60-90-х роках XIV ст. карбував монети в Києві князь Володимир Ольгердович.

Проте український ринок у XIV - XV ст. обслуговували не тільки вітчизняні монети. Вони посідали скромне місце на українському грошовому ринку. Панівне становище в грошовому обігу в українських землях займав празький гріш. Ці великі й повновагові монети, виготовлені з високопробного срібла,