Історія України

Поступово поруч із мисливством розвивалось скотарство. Наші предки самі вивели деякі породи худоби, приручаючи диких звірів. Вірогідно,

 

 

 

що рогату худобу українці розвели з освоєних турів: сірі українські воли виказують своєю будовою велику подібність до давніх турів. Але багато порід худоби приходило з Азії, від степовиків, для яких скотарство було основою  господарювання.  Про  це,  наприклад,  оповідає  близько  950 р. візантійський      імператор      Костянтин VII      Порфірородний:      «Русь намагається мати згоду з печенігами, бо в них вона купує корів, коней й овець і з того живе легше і вигідніше, бо цієї худоби немає зовсім на Русі». І пізніше з походів на половців руське військо приводило як здобич цілі стада худоби, коней, овець і навіть верблюдів.

За часів розквіту Київської Русі русини самі розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней, свійську птицю – курей, качок, гусей. За

«Руською Правдою», крадіжка худоби вважалася одним з найважчих злочинів,

її кількість була ознакою заможності й багатства. У господарствах князів і бояр тримали багато коней, які були потрібні на час військових походів та безперервних феодальних війн. У гірських районах Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, на високогірних луках і полонинах основою тваринництва було вівчарство.

Степи, ліси, Карпатські гори – ідеальні умови для бджільництва, яким займалися князі, бояри, прості люди. У XIV ст. в Україні з’явилися перші  пасіки,  які  поступово  поширилися  в  лісостепових  і  степових районах. Окремі села, що належали князям або великим боярам, спеціалізувалися на бджільництві, сплачували податок медом. З меду виготовляли різні напої, поширені ще з антських часів. У великій кількості заготовляли віск, з якого виробляли свічки.

У Київську добу в лісостеповій зоні було поширене орне землеробство, у лісових районах – підсічне. В XI-XIII ст. парова система з дво- і трипільною сівозміною переважала практично на всій території, співіснуючи з  перелоговою та  підсічною. Головними  землеробськими роботами були оранка, посів, боронування, жнива, молотьба. При трипільній системі землеробства збільшувалася площа ріллі, зростала врожайність, певною мірою зберігалася структура ґрунту.

В Україні-Русі культивували жито, пшеницю, овес, просо, гречку. Жито вирощували в північних районах, а пшеницю – у південних. Зерно використовували в харчуванні, ним сплачували данини і годували худобу. Ячмінь вирощували для пивоваріння. Пшоно було одним з основних продуктів харчування населення. Овес йшов переважно на корм коням. З бобових  культур  вирощували:  горох,  квасолю,  сочевицю,  боби.  Рівень

 

 

 

продуктивності був досить високим. Так, середня врожайність зернових досягала сам–6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна.

Важливе місце в селянському господарстві посідало вирощування технічних культур. У селянському господарстві посіви льону й коноплі були обов'язковими, тому що слугували сировиною для виготовлення тканин  на  вертикальних,  а  пізніше  і  на  горизонтальних  верстатах.  З коноплі й льону виготовляли також олію.

Поряд  з  зерновими  і  технічними  вирощували  городні  культури.

Найпоширенішими були капуста, ріпа, цибуля, часник, мак, гарбузи, дині.

З найдавніших часів в Україні було поширене садівництво. Сади насаджували монастирські й феодальні господарства, а також заможні селяни. Є згадки про сади Києво-Печерського монастиря. Галицько- волинський літопис повідомляє, що князь Данило у новій столиці Холмі

«посадив  гарний  сад».  Вирощували  яблуні,  груші,  сливи,  вишні,  горіх,

черешню, малину, порічки, смородину, аґрус, барбарис, виноград.

ХІ-ХІІІ ст. – це період урбанізації Русі і найбільшого розквіту її міст. Літопис «Повість  минулих літ»  нараховує у XIII ст. майже 300 міст. У них  проживали  13-15%  населення.  Міста  на  Русі,  як  і  в  усій  Європі, виникли внаслідок відокремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення значної кількості ремісників і торгових людей-купців.

Київська Русь славилася майстрами-ремісниками та їх виробами. Існувало понад 60 видів ремесел. Важливою галуззю ремесла була металургія   та  обробка   заліза.   Мала  місце  спеціалізація  ковальської справи. Основна продукція — сокири, серпи, коси, лопати, ножі, цвяхи, підкови, замки, ключі, гаки, обручі тощо. Виготовлення зброї та військової амуніції займало провідне місце.

Ливарна справа, центрами якої були Київ, Володимир, Чернігів та ін. міста, досягла значних успіхів, особливо після прийняття християнства. Будівництво церков, соборів, монастирів сприяло виготовленню предметів релігійного  призначення,  розвитку  ювелірного  мистецтва.  Руські ремісники   виробляли   прикраси   способом   чеканки   срібла   і   золота, волочіння дроту, виготовлення зерні, філіграні, застосовувалась техніка позолоти, оздоблення черню і т. ін.

Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в містах, і в селах. Вироблялася цегла – плінфа, високоякісний будівельний матеріал, з якої будували собори, церкви, фортеці та палаци. Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво, обробка дерева, з якого робили все: вози, колеса, човни, діжки, бодні, відра, корита, ложки, колиски, меблі та ін.

 

 

 

Добре розвивалися кравецтво і шевство. Та найбільший успіх мали зодчі –

будівельники, архітектори Київської Русі.

В організації ремесла визначним явищем була спеціалізація та існування корпорацій, спілок. Так, у Києві була спілка візників, які возили дерево з київської пристані, корпорація тесль – «дереводілів» (так їх називає літопис).

Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду ремесла. У XIV-XV ст. в Україні відбувся