Історія України

 

 

8.4. Економічний розвиток українських земель у ХІХ - на поч. ХХ ст.

 

Становище українських земель під владою Російської і Австрійської імперій було важким. Панщина, кріпосне право та інші форми експлуатації селянства гальмували розвиток промисловості, сільського господарства й внутрішнього ринку. У цей же час у країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка не могла не позначитися на ході економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, у тому числі й України.

На землях Лівобережної і Слобідської України успішно розвивається землеробство, основою якого були дрібні й середні поміщицькі господарства.

НаПравобережжівисокуефективністьгосподарювання

демонструють великі магнатські маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні зернових, буряків.

Найуспішніше  розвиваютьсягосподарства  СтеповоїУкраїни,де

більшість землі перебувала в руках українських селян, а також колоністів- німців,  сербів,  болгар,  євреїв,  вірменів,  греків  та  ін.  У  цьому  регіоні успішно  розвивалося  також  поміщицьке  тваринництво,  особливо конярство, вівчарство. З українських земель розпочався вивіз худоби та інших продуктів сільського господарства.

Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні визрівали впродовж  тривалого  часу. Його ліквідації вимагали перш за все аграрні відносини, які свідчили про кризу панщинної системи  господарювання. У першій половині XIX ст.  посилюється занепад поміщицьких господарств.

 

 

 

Праця селян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство велося традиційними методами, екстенсивним шляхом. Разом з тим промислова революція і початок індустріалізації в країнах Західної Європи та в Росії вимагали збільшення виробництва  сільськогосподарської продукції, зерна насамперед. Кріпосництво  було основним гальмом у розвитку  сільського господарства, промисловості. Це добре розуміли панівні кола Росії.

Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й взагалі не придатну для хліборобства. Крім того, селянський наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Селяни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших угідь.

Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило понад 15 %

загальної площі земель, які раніше перебували в їхньому користуванні.

94 %  колишніх  поміщицьких  селян  одержали  наділи  менше  5  десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити в поміщиків згідно з встановленими   реформою   цінами,   які   значно   перевищували   тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., тоді, як її ринкова вартість становила 138 млн. крб. Таким чином, селяни фактично викуповували не тільки землю, але й свою волю.

Земельна реформа надала поміщику право упродовж двох років самому визначати й оформити у так званих уставних грамотах розміри земельних  наділів  селян.  У  цей  час  селяни  перебували  в  становищі

«тимчасово зобов'язаних», змушені були, як і раніше, відбувати панщину або  платити  оброк.  У  багатьох  місцевостях  таке  становище продовжувалося багато років. Дворові селяни взагалі землі не отримали.

В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян,

долю  яких  вирішено  спеціальним  законом  про  поземельний  устрій  від

1866 р. Згідно з ним, селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу вони повинні були сплачувати щорічний державний податок.

Разом з тим реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації

господарської діяльності, перетворила селян-кріпаків у вільних людей. Селяни могли вільно пересуватися, купувати й продавати рухоме і нерухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею. Реформа  сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації.

 

 

 

Промисловий  переворот в Україні почався у харчовій галузі промисловості. У 20-х роках з'явилися перші парові ґуральні. Парова техніка прискорила виробничі процеси, збільшила вихід горілки з одиниці сировини. У цей же час виникає цукрова промисловість. Перший цукровий завод збудував польський поміщик граф І. Понятовський у 1824 р. в с. Троєщині Канівського повіту Київської губернії. У наступному році такий же завод збудував князь О. Безбородько (козацького походження) у с. Макошині на Чернігівщині. У цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парові котли для випарювання і згущення цукробурякового соку. Таких заводів у 20-х роках було небагато, але їх поява свідчила про початок промислового перевороту в Україні.

Робочі машини й механізми, які замінили ручну працю робітників, з'явилися на текстильних мануфактурах, перш за все суконних. Особливі успіхи мали мануфактури посаду Клинці на Лівобережжі, але парові машини в цій галузі запроваджувалися повільно.

У 1823 р. в маєтку графа М. Воронцова в містечку Мошни