Історія України

Великі землевласники почали відновлювати свою власність на землю і майно в Україні. Поряд з цим уряд розпочав розробку аграрного законодавства й опублікував у липні 1918 р. «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося збільшити кількість землевласників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Землею за викуп наділялися лише заможні господарі. Лісові угіддя (більше 100 дес.) залишалися за власниками і серед селян не ділилися. У цілому проект був консервативним і більшістю селян не сприймався.

Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості. Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. Фабриканти не сприйняли змін, що настали після Лютневої революції. На виробництві обмежувалась свобода профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власником фабрики і т.п. Внаслідок такої політики влітку і особливо восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.

Економічний курс Директорії не відзначався послідовністю, особливо в початковий період діяльності, коли активну роль у виробленні політики відігравав В. Винниченко, який належав до лівого крила УСДРП. Призначений головою  Ради   Міністрів   В. Чехівський  також  був  лівим  українським соціал-демократом. С. Петлюра був заклопотаний військовими справами і особливого впливу на економічну лінію не справляв.

 

 

 

Директорія одним із перших своїх заходів оголосила про намір ліквідувати  нетрудові  господарства  в  селі,  монастирське,  церковне  і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встановити в Україні національний варіант радянської влади, прагнув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливіших пропагандистських козирів. Владу на місцях передбачалося передати «трудовим радам» селян, робітників і трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Конгресу трудового народу, який обирало трудове населення без участі «поміщиків і капіталістів». Внаслідок  такої  політики  Директорія  залишилась  без  підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату, – всіх, без кого нормальне існування держави неможливе.

Непослідовність курсу Директорії виявилася у розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим задовольняючи маси селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків. Вона пообіцяла їм компенсацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, худоба, виноградники та ін. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів. Конфіскації  не  підлягали  також  землі  іноземних  підданих.  Нарешті,  в руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економічне життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були розцінені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.

Отже, бойові дії Першої світової війни, хаос і дезорганізація, що панували  в  усіх  сферах  економічного  життя,  агресія  з  боку  білої  та червоної Росії, непослідовність та нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втрати державності.

 

 

8.6. Економіка радянської України

 

Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь Рад золота та інших цінностей. Фінансове господарство України підпорядковувалося фінорганам  Росії.  Паралельно відбувалось одержавлення промисловості. Його здійснювала Вища рада народного господарства  Росії  (ВРНГ),  утворена  1 грудня  1917  р. В  Україні  були

 

 

 

сформовані філії ВРНГ, які не мали ніякої автономії. Постановою ВРНГ від 22 січня 1918 р. державною власністю Російської федерації були оголошені акціонерні товариства «Продамет» і «Кровля». Було націоналізовано й оголошено власністю Російської федерації 9315 великих металургійних  заводів  України, які  виплавляли 80%  чавуну і  сталі. Державною  власністю  РРФСР   стали  230  великих шахт,  суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава та ін. міст.

Проте  найголовнішим питанням  для  більшовиків в  Україні  було питання про хліб. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали  відправляти  в центральну  Росію ешелони з хлібом. До

1 березня 1918 р. щоденно з України в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством, з 1 березня – по 300, а з 1 квітня – по 400 вагонів. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом.

Більшовики встановили контроль над Україною з допомогою дуже привабливих для людей гасел: «Заводи – робітникам», «Земля – селянам». Проте незабаром було оголошено курс на «швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату», яке передбачало ліквідацію товарно- грошових відносин і введення прямого продуктообміну. Було розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад дві тис. підприємств. Характерно, що державні підприємства, як правило, в умовах розрухи не діяли. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати в село.

Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком  УСРР прийняв закон про хлібну розверстку, яка мала забезпечити робітничі центри Росії і України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були