Історія України

1920 р. загальний план продрозверстки, що становив 153 млн. пудів хліба,

було виконано лише на 10 %.

У  країні  вибухнуло масове  невдоволення політикою   більшовиків, особливо в аграрній сфері, яке стало загрозою існування радянської влади. Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо

 

 

 

селянства.Навесні1921 р.В. Ленінувдалосяпереконатипартійне керівництво в необхідності зміни економічної політики.

Основними складовими НЕПу були: відновлення торгівлі й товарно- грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх і дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення.

У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, серед яких найголовнішим була заміна продрозверстки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

У промисловості неп передбачала повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися у трести. Була відмінена обов’язкова трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці й оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У галузі торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм:

приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки.

У 1922-1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю – червонець, який рівнявся 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому.

Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси й Ощадний банк. Політика непу була сприйнята в Україні неоднозначно. Так відомо, що деякі діячі компартії України виступили проти заміни продрозверстки продподатком.

Незважаючи на це, нова економічна політика почала запроваджуватися в Україні. З 1923 р. українське селянство почало швидкими темпами підвищувати продуктивність праці у своїх господарствах. У 1927 р. в Україні обробляли землі більше, ніж у 1913 р. на 10 %, а виробництво зерна вже у 1925 р. досягло довоєнного рівня.

 

 

 

Неп сприяв розгортанню кооперативного руху. Сформувалася єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі й збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств.

В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, які, так само, як і транспорт та зв’язок, були під контролем держави.

Підсумки і значення непу досить суперечливі й неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за  роки війни. Зросло промислове й сільськогосподарське виробництво,  пожвавилась  торгівля  і товарообмін, було зняте соціальне напруження. Але водночас з позитивними результатами, нова економічна політика породила безліч протиріч. Зовнішня торгівля стала виключно державною монополією. Всі великі підприємства залишались у державній власності. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і їх практикою.

Наприкінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова   хлібозаготівельна   криза   1927-1928   рр.   На   початку   1928 р. партійно-державне керівництво почало застосовувати «воєнно- комуністичні» адміністративні заходи щодо селянства, які не виявляли бажання продавати державі зерно за заниженими цінами. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва.

Незважаючи на успіхи непу, СРСР, у тому числі й Україна, залишалися аграрно-індустріальними, їх економіка вимагала технічної і технологічної модернізації. У 20-их роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку.   Перемогла   лінія   Й. Сталіна   та   його   соратників,   які   були прихильниками тоталітарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.

Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості,

основними  етапами  якого  стали  п'ятирічки.  Перша  п’ятирічка  1928-

1933 рр. зі слів Й. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів за рік реальні темпи росту становили близько 16%.

Вже перший п'ятирічний  план, який передбачав реконструкцію  та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий

 

 

 

район, Ленінград і Урал. В Україні ж уповільненим темпом мали розвиватися ті  галузі, що  забезпечували паливом та  металом  промисловість  Росії.

61,6 млрд. крб., призначених згідно з планом першої п’ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. крб., тобто 18,3%, що менше від будь-якого показника її питомої ваги, тоді як Росії