Історія України

У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л. Брежнєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Голови Ради  Міністрів  СРСР  О. Косигіна.  Реформа  повинна  була  забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби в капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства. Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи й відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектора.

Перші кроки реформи дали позитивні результати: пожвавилось сільсько- господарське виробництво, покращилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від будь- яких реформ. Наступили так звані «золоті роки стабільності».

Причини невдачі економічних реформ 50-60-их років лежать в основі тоталітарно керованої економіки, якою й була економіка радянська. Економічне реформування не могло принести  успіху без політичних  змін, демократизації і без реального суверенітету республік.

На середину 70-х років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-х років динамізм. Скорочується зростання продуктивності праці, знижується хід промислового розвитку, уповільнюються

 

 

 

темпи запровадження досягнень науково-технічної революції, посилюється централізація та бюрократизація державної системи управління, поглиблюється криза сільського господарства, зростають закупки продовольства за кордоном (у 10 разів), наростає дефіцит товарів, знижуються темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми.

Основними причинами застійних явищ в економіці України, як і СРСР взагалі, була низька ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва, дуже централізована, планова економіка, з якої вилучено ринкові сили. Централізована  планова економіка створила  величезну бюрократію,  яка увічнювала неефективність виробництва. Фактично неможливо було взагалі спланувати економіку такої великої держави, як СРСР.  Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку постачає суспільству система ринкових цін.

Для української економіки, крім того, були характерні такі явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номенклатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т.п. В Україні панувала ще одна економіка

– тіньова, яка заповнювала різні прогалини, залишені «планом», прогалини неефективності, властиві плановій економіці.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування полі-

тичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині

80-х років призвело  до  необхідності зміни  політичного курсу. У  квітні

1985 р.   до   влади   прийшов   М. Горбачов,   партійний   лідер   молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було проголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи:

Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально- економічне  прискорення  розвитку  країни  на  основі  широкого впровадження  досягнень  НТП,  створення  нового  господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М. Рижкова – Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула «самостійність», «самофінансування», «самоокупність». В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон «Про державне підприємство та об’єднання»);

б)  розширення  сфери  дії  приватної  ініціативи  (за  законами  «Про

кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» та ін.).

 

 

 

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин.

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці,  зубожіння  найширших  верств  населення,  утвердження  в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі –

«економіки  казино»,  коли  головним  стало  не  виробництво,  а  продаж товарів   у   найкоротші   терміни   за   максимальними   цінами   з   метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітним був спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці й національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена в республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова й митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували в Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми