Історія України

Все це було досягнуто шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей. Відомо, що США пропонували включити СРСР, у тому числі й Україну, в план Маршалла, але сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.

Індустріалізація і колективізація сільського господарства в західних областях України розпочалася в перші повоєнні роки. Безумовно, що перед тим Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. Згідно з партійними рішеннями, ці

 

 

 

землі повинні були в найближчі роки зрівнятися у промисловому відношенні зі східними областями УРСР.

У більших містах краю почали будувати заводи-гіганти: найбільший у Європі Жидачівський паперовий, Калушський хімічний комбінати, ряд заводів  у  Львові  (автобусний,  автонавантажувачів,  кінескопів, телевізійний), Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях.

Крім цього, в західних областях розширювалися старі виробництва: видобуток   нафти   (район   м.   Долини),   природного   газу   (Дашавське, Угорське та інші родовища). У повоєнні роки відкриті перші пласти в Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні.

У цілому в 1950 р. промислове виробництво Західної України становило 10 % загальноукраїнського проти 3% у 1940 р. Швидкими темпами зростало число промислових робітників. Тільки на Тернопільщині наприкінці

1950 р. їх кількість була у 6,8 рази більшою, ніж у 1940 р. Успіхи в розвитку промисловості свідчили про завершення процесу індустріалізації західних областей України. Доцільно вказати й на суттєві недоліки у її здійсненні. Індустріалізація проводилась бездумно, без урахування економічної доцільності, наявності сировини. Не бралися до уваги проблеми охорони навколишнього середовища, хімічні заводи будувалися в курортній зоні тощо.

У 1948-1949 рр. сталінський режим здійснив колективізацію сільського господарства, її проводили тим же методом, що й у 30-х роках в УРСР: посилення податкового тиску на заможних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Середньої Азії. На початку 1950 р. було колективі- зовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99,4 % орної землі.

У 50-х – першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було здійснено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства.

У 1957 р. розпочато реформу управління народним господарством. На думку М. Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Тому волюнтаристським рішенням галузеві міністерства були ліквідовані й замість них утворили територіальні управління – ради народного господарства. При цьому Держплан зберігався. Він продовжував здійснювати загальне керівництво, планування  та координацію у всесоюзному масштабі. Реформі  не підлягали військова промисловість і енергетика. Уряд вважав, що реформа допоможе  раціональніше  використовувати  ресурси,  подолати  галузеву

 

 

 

роз’єднаністьівідомчібар’єри.Кінцевимрезультатоммалостати ефективніше управління економікою і швидке господарське зростання.

Внаслідок ліквідації окремих міністерств, значно скоротився адміністративно-управлінський апарат. Було закрито сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виготовлення нових видів продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів.

На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Внутрішній ринок заповнювався телевізорами, радіоприймачами, пральними машинами, пилососами, холодильниками,  швейними  машинами,  велосипедами  та  іншими товарами, яких раніше не вистачало.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість опіки міністерств і відомств опинилися під пресом раднаргоспів. По-старому Москва ставила виробничі завдання, встановлювала ціни на основні види товарів, забирала значні суми прибутків. Держбанк СРСР,  який регулював господарську діяльність підприємств, не став ближче до України.

Поряд  з  експериментами  у  промисловості  М. Хрущов  зайнявся реформуванням сільського господарства. Спостерігаючи за успіхами тваринництва, аграрного сектора економіки в США, лідер партії і держави, завзятий реформатор, вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень кормової бази тваринництва, і, отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м’ясі, маслі й т. п. У цілому добру ідею в умовах радянської  дійсності,  безвідповідальності  й  загальної  безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архангельській області. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова й кукурудзяна епопея стала темою для багатьох гуморесок та анекдотів. У

1962 р. СРСР вперше закупив зерно за кордоном.

 

 

 

Волюнтаристським    методом    вирішував    М. Хрущов    проблему забезпечення людей продуктами харчування. Він категорично виступав проти індивідуальних присадибних господарств селян, які планував у близькій  перспективі  ліквідувати  взагалі  і  орієнтуватися  лише  на колективні  господарства.  У  часи  правління  Хрущова  було  ліквідовано МТС, а їх техніку передано колгоспам, що мало негативні наслідки. У цей же час здійснювалося освоєння цілинних земель Сибіру, Уралу, Середньої Азії, перш за все Казахстану. Україна виділила на програму освоєння перелогових земель значні кошти, матеріальні й людські ресурси, що призвело до