Історія України

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

157

Мова:

Українська

Оцінка:

колективізації, голодомору та сталінських репресій, свідомо співпрацювала з німцями. Їх називають колабораціоністами, що з французької означає добровільне співробітництво. В Україні проявився різноманітний колабораціонізм: військовий, адміністративний, побутовий, політичний. Більшість колабораціоністів були росіяни, біля 500 тисяч (відома РОА генерала Власова), українців було 300 тисяч, що активно співробітничали з німцями. А всього, схильність до колабораціоналізму проявили біля 2 млн. українців. Наприклад, побутовий колабораціоналізм був викликаний надією отримати від німців землю, що насправді не відбулось, бо німці зберегли колгоспи. Українська творча інтелігенція, сподіваючись на лояльність німців до української культури, також з ними співробітничала. Німці дійсно дозволили відкрити “Українське видавництво”, газети , і т. п. Український політичний колабораціоналізм проявився у спробі, при допомозі німців, проголосити самостійну українську державу.

Література до теми

Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н. К. Освіта, 2011, с.17-26.
Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., К.Генеза, 2007, с10-18. Історія України. Бойко О.Д. – К ., 2004.

Тема 21: Окупаційний режим в Україні та розгортання руху Опору

Основні терміни: план “Ост”, онімечення, “новий порядок”, фольксдойчі, концентраційний табір, голокост, остарбайтери.

План

Нацистський “новий порядок” та життя населення в умовах окупації.
Концтабори та масове знищення людей. Голокост.
Остарбайтери.
Життя в окупації.
Рух Опору та його течії.
Розгортання радянського партизанського руху.
Оунівське підпілля 1941 – 1942 років. Створення УПА.

1. Протягом року Україна була окупована фашистами. Для управління захопленими територіями відбувся її поділ на зони: Рейхскомісаріат “Україна”, Дистрикт “Галичина”, Губернаторство “Трансністрія” (під управлінням Румунії), Зона військової адміністрації (під управлінням вермахту).

На окупованій території почалася реалізація плану ”Ост”, головною ідеєю якого була депортація словянського населення до Сибіру, і переселення на їхнє місце німців.

Нацисти розпочали онімечення українських земель, тобто роздачу української власності, перш за все землі, майбутнім німецьким господарям. Лише на Вінничинну, в зв’язку з будівництвом резиденції А.Гітлера “Вервольф” почали переселятись 10 тисяч німців. На черзі була і Полтавщина, де, як в одному з найспокійніших регіонів, як вважали німці, біля Лубен, також планувалось будівництво ставки фюрера.

По всій території України німці проводили перепис населення, одним з завдань якого було виявлення “фольксдойчів” – жителів, які мали німецьке коріння і які отримували підтримку окупаційної влади і залучалися до служби.

На окупованій території проводилась економічна експлуатація, яка проявилась у використанні праці полонених, та місцевих жителів по збільшенню виробництва різноманітної продукції. Праця цих людей виявилася малопродуктивною. Наприклад шахти Донбасу за рік дали 3 – 4,8 млн. тон вугілля, в той час, як до війни вони давали 98 млн. тон.

Україна була перетворена в аграрно-сировинний придаток рейху. Внаслідок діяльності так званого “Центрального торгового товариства Сходу”, 85% усього продовольства для Німеччини поставлялось саме з України. До березня 1944 року загарбники вивезли 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. мясних продуктів, 950 тис. т. олії, 400 тис. т. цукру, 3,2 млн. т. картоплі і т. п.

Великим ресурсом для окупантів було населення. Уже з 5 серпня 1941 року було запроваджено загальну трудову повинність. До роботи залучалось населення віком від 14 до 65 років. Люди обкладалися великими податками. Також масово грабувалися культурні цінності.

На захопленій території вводився “новий порядок” який повинен ніби то відрізнятись від старої комуністичної влади. Правда, по деяких села почали збільшувати ділянки землі селянам, але в основному були збережені колгоспи, які отримали назву” господарські двори” на чолі з старостами. В умовах “нового порядку” люди ділились на “необхідне населення”(ті, хто працював на німців) і “зайвих їдців” (яких винищували). Кругом вводилась “комендантська година” (заборона зявлятися на вулиці з 18 години вечора до 5 години ранку).

2. Під час оборонних боїв Червона армія втратила 70% свого складу, значна частина яких опинилася в концентраційних таборах. В них створювались умови для масової загибелі військовополонених. Всього в Україні нараховувалось 180 концтаборів. Найбільші з них: Янівський (Львів) – знищено 200 тисяч, Дарницький (Київ) – 130 тисяч, Хорольський (Полтавська обл..) – 53 тисячі, Кременчуцький – 92 тисячі, Уманська яма – 50 тисяч. Особливо планомірно, в тому числі і в концтаборах, винищувались євреї і цигани. Це називалось “голокост” – з давньогрецької “знищення вогнем”, “жертвоприношення”. Масові розстріли євреїв в Україні розпочались з Житомира, а 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру (Київ) було винищено 33 731 євреїв. В подальшому тут розстріли продовжувались. В основному на Правобережжі, для концентрації євреїв, були створені гетто, звідки поетапно винищувались зібрані там євреї. Всього, за роки війни, знищено 6 млн. євреїв, четверта частина яких знищені в Україні.

3. Україна також стала резервом трудових ресурсів, яких не вистачало в Німеччині. Тому німці спочатку організували пропагандистську роботу, по залученню української молоді до роботи в Німеччині. Ці люди стали називатися “остарбайтери”. Поскільки бажаючих їхати на роботу ставало все менше, розпочалось примусове вивезення. Протягом 1942 – 1944 років було вивезено 2,4 млн. чоловік працездатного віку.

4. Мільйони українців виїхали на Схід. Загалом до Росії, та інших республік на сході