Історія України

5. Жорстока політика окупантів викликала в Україні всенародний рух Опору. Його причинами були: окупація Батьківщини загарбниками (при цьому у кожного українця було своє бачення Батьківщини), жорстокість окупаційного режиму, організаційна діяльність радянського керівництва, керівництва ОУН, керівництва польськими партизанами в Україні. 

Течії руху Опору: радянська (мета: визволення від радянських загарбників, відновлення радянської, російської влади). Основним районом дій були українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина. Організаційне оформлення 1941 – 1942 рр. партизанські загони, зєднання, радянське підпілля ; українська націоналістична (мета: визволення від німецьких загарбників, домогтися державної незалежності України). Основними районами дій були Волинь, Галичина, українське Полісся. Організаційне оформлення 1941 – 1942 рр, похідні групи, УПА та інші формування, підпілля ОУН.; польська націоналістична ( мета: відновленні незалежної Польщі в кордонах 1939 року). Основні райони дій в Україні Волинь, Східна Галичина. Організаційне оформлення 1941 –1942 рр., Армія Крайова, Армія Людова.

 

6. Підготовка радянської партизанської війни радянське командування вело у спішному порядку, бо не готувалось до оборони. 3500 партизанських групи, створені поспіхом в 1941 році, практично всі були розгромлені карателями, в тому числі і не без допомоги лояльних до нової влади українців. На червень 1942 року лишилось лише 22 таких групи. Загинуло майже 30 тисяч партизанів, які до цього працювали в радянських органах влади міліції і НКВС. Централізація радянського партизанського руху розпочалась з літа 1942 року, чому сприяло утворення Українського штабу партизанського руху в Україні (УШПР), який очолив один із керівників НКВС Т.Строкач. Цей штаб поставляв партизанам в Україну боєприпаси, зброю, рації і т. п. Так літаками було відправлено 4 тисячі автоматів, 175 кулеметів, 250 мінометів, 15 гармат, 13 тисяч мін. В кінці 1942 року були сформовані партизанські зєднання під командуванням С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова, О.Федорова. Джерелами формування радянських партизанів стали: закинуті в тил радянські спец загони, оточенці, громадяни, які за своїми переконаннями бажали воювати в радянських партизанських загонах.

На початку вересня 1942 року в Москві відбулась нарада керівників партизанських загонів, де було поставлено завдання здійснювати рейди на Правобережжя, щоб не лише громити фашистів, а й помішати зростанню впливу українського націоналістичного руху. У жовтні 1942 року зєднання С.Ковпака і О.Сабурова здійснило такий рейд, пройшовши з боями 750 км. На кінець 1942 року партизани знищили 50 тисяч німців, зірвали 270 мостів, пустили під укіс 255 ешелонів. Німці у відповідь знищили 35 тисяч партизанів і 90 тисяч місцевих жителів, запідозрених у зв’язках з партизанами.

Крім партизанського, розгорнувся і підпільний рух. В Україні діяло 13 підпільних центрів, 3500 груп, що об’єднували 103 тисячі осіб. Відомими стали “Молода гвардія” з міста Краснодона (керівники І.Туркенич, О.Кошовий. Проблемним є те, що в організації молодіжного підпілля цього регіону прийняли участь українські націоналісти, один з яких, Євген Стахів, який живе в Канаді, отримав в часи президентства Л.Кучми звання Героя України), “Народна гвардія” в Львівському регіоні, “Нескорена Полтавчанка” в Полтаві (керівник Ляля Убий вовк) та інші. Підпільники підірвали 30 ешелонів, 10 промислових підприємств,6 військових складів. Німці відтягли на боротьбу з партизанами і підпільниками 10% загальної кількості війська.

 

7. Напередодні війни український націоналістичний рух був розколотий. Суперечка ішла між ветеранами, які були в еміграції (керівник А.Мельник), та молоддю, яка вела підпільну боротьбу (керівники С.Бандера, Я.Стецьків). З наближенням війни обидві сторони зробили ставку на Німеччину, сподіваючись з її допомоги отримати державність України. Але А.Мельник більше довіряв Німеччині, а С.Бандера більше сподівався на сили українського народу в боротьбі за незалежність. З початком війни обидві фракції сформували “похідні групи”, які мали мету просуваючись на схід з німцями, проводити агітацію і навіть створювати українську адміністрацію (в Полтаві бургомістром став член похідної групи Бортківський, розстріляний німцями в травні 1942 року).

30 червня 1941 року у захопленому німцями місті Львові за ініціативою ОУН(б) були скликані народні збори, на яких було проголошено відновлення Української держави. ЇЇ примєром став Я.Стецько. Але окупанти не визнали Акту проголошення Української держави, та заарештували С.Бандеру, Я. Стецька і відправили до концтабору Заксенхаузен. Також було заарештовано 300 членів ОУН, а 15 керівників ОУН розстріляно. Двох заарештованих братів С.Бандери закатували в Освенцімі. ОУН(м) відмежувався від дій ОУН(б) і сподівався в майбутньому поставити питання про незалежність України. Але окупанти не розбирались, тому у січні 1942 року на нелегальне становище перейшли і мельниківці. Німці також заборонили діяльність української міліції “Поліська Січ”, яка, під керівництвом колишнього воїна УНР Тараса Бульби-Боровця, допомагала їм в 1941 році воювати на Волині з Червоною армією. Але бульбівці не послухали німців і зосередили свої загони в лісах. Це створило умови для формування Української Повстанської Армії восени 1942 року .