Історія України

 

1.  Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К. Освіта, 2011, с.68 – 88.
2.  Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., К. Генеза., 2007, с.73-100.
3.  Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
4.  Історія України. Бойко О.Д., К, 2004.

 

 

Основні терміни: “лисенківщина”, “ждановщина”, цензура, космополітизм.

 

    

1. Відбудова системи освіти.
2. Наука.
3. Література і мистецтво.
4. Становище творчої інтелігенції. 

 

1. Відновлення освіти розпочалось зразу після звільнення. Стан шкіл був жалюгідним. Школи працювали в дві, три зміни. За таких умов в 1946 році навчалось 45% учнів. Система освіти забезпечувалась за залишковим принципом. Школи відбудовувались “методом народної будови”. В селі відбудова шкіл ішла за кошти колгоспів. На 1950 рік довоєнна мережа шкіл була відновлена.

Поскільки господарство вимагало освідчених працівників, в 1953 році було введено обов’язкову семирічну освіту. Але в школах для цього не вистачало приміщень, літератури і вчителів. В 1950-1951 роках лише 16% вчителів мали вищу освіту.

Як і раніше, школа була ідеологізована. Одночасно ішла русифікація. У 1953 році в українських школах навчалось лише 26,4% учнів. З 1948 по 1954 роки кількість російських шкіл зросла в півтора раза, а українських – зменшилась з 26 до 25 тисяч.

Зріс освітній рівень працюючої молоді. Були відкриті вечірні і заочні школи. В кінці п’ятирічки в Україні нараховувалось 630 шкіл робітничої та 1333 сільської молоді.

Певна увага була приділена підвищенню освітнього рівня молоді Західної України. В 1949 році тут була завершена ліквідація неписьменності.

У вищій школі були відновлені довоєнні університети, а також відкриті університет в Ужгороді, с/г інститут у Львові, медичний інститут у Станіславі. Кількість студентів у вузах зросла до 201 тисячі. Складними для вищої школи були проблеми матеріальної бази, побутових умов студентів і т. п. Також проблемою була ідеологізація. В першу чергу у вузи зараховувались комуністи і комсомольці а також фронтовики. Викладання у більшості вишів велось російською мовою. Було введено обов’язкове вивчення  основ марксизму-ленінізму.

 

2. Повоєнні роки для науки були складними. Але все ж , крім 267 наукових установ, які вже існували, створювались нові, такі як Інститут енергетики, Інститут використання газу в комунальному господарстві. Головною установою залишалась Академія наук УРСР, яку очолював вчений – біолог О.Палладін.

В ці роки були досягнуті певні успіхи. В 1946 році запущено перший експериментальний атомний реактор. В кінці 40-их років вчений С.Лебедєв запустив першу в СРСР обчислювальну машину. Інститут електрозварювання на чолі з Є.Патоном  розробив технологію електрозварювання газопроводів, зокрема газопроводу Дашава- Київ. В металургії примінені розробки вчених З.Некрасова, М.Доброхотова, І.Францевича. В сфері медицини плідно працювали вчені терапевт М.Стражеско, офтальмолог В.Філатов. Суспільні науки були під тотальним контролем і забезпечували ідеологічні потреби влади.

Над вченими здійснювався тотальний контроль, проявом чого може бути названа “лисенківщина”. Вона породжена тоталітарною системою  і віддзеркалювала “вождізм” у науці. Т.Лисенко, тодішній керівник АН СРСР, піддав критиці науку генетику, внаслідок чого були репресовані академік М.Гришко та професор Л.Делоне за підручник “Курс генетики”. Лише восени 1948 року з роботи було звільнено 127 викладачів вищої школи, серед яких 66 професорів. Так українській біології був нанесений відчутний удар. Альтернатива. Підручник “История  России» явище “лисенківщина” зовсім не розглядає.

 

3. У повоєнні роки влада посилила тиск на творчу інтелігенцію, що дістало назву “ждановщина”. Ця політика пов’язана з діяльністю секретаря ЦК ВКП(б) А.Данова, який від Й.Сталіна отримав завдання здійснення “ідеологічних” чисток. З 1946 по 1948 рік було прийнято ряд постанов ЦК КП(б)У з цього питання. По перше, при ЦК КП(б)У були створені комісії в справах преси, літератури та мистецтва. Була введена посада цензорів, які мали право допускати або не допускати видання друкованої продукції. В 1947-1948 році було вилучено з забороною до друку 47 419 книг, 51 402-списані як макулатура, 10 тисяч підлягали виправленню.  В 1947 році вийшла постанова “Про торгівлю букіністичною літературою”, яка забороняла приватну торгівлю книгами. Але і в цих умовах світ побачили твори О.Гончара “Прапороносці”, Ю.Яновського “Київські оповідання”, М.Стельмаха “Велика рідня”, М.Рильського “Троянди й виноград”, А.Малишка “Чотири літа”, О.Вишні –гумористичні оповідання. Зявились історичні романи П.Панча “Запорожці”, Н.Рибака “Переяславська рада”. Водночас з нового підручника “Історія України” для 11 класу вилучено інформацію про переслідування Л.Кагановичем письменника Ю.Яновського за роман “Жива вода”, поета М.Рильського, поета В.Сосюру, який в 1951 році був підданий критиці за свій вірш “Любіть Україну”. Зовсім не згадується письменниця Зінаїда Тулуб, яка в умовах перебування в сталінських таборах в цей час написала відомий історичний роман “Людолови”.