Клініко-патогенетичне значення порушень у системі антиоксидантного захисту при дифтерійній інфекції та розробка методів їх корекції

Оскільки від стану АОС значною мірою залежить функціональна повноцінність імунокомпетентних клітин. Ми проаналізували динаміку показників місцевого, клітинного та гуморального імунітету у носіїв C. d. Проведені дослідження показали, що у носіїв C. d. tox+ і C. d. tox- мають місце пригнічення місцевого імунітету та реєструються порушення клітинної ланки системного імунітету, які проявляються зменшенням кількості Т-лімфоцитів, підвищенням вмісту 0-клітин, пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів. При носійстві C. d. tox+, крім зазначених порушень, закономірно реєстрували зменшення кількості розеткоутворюючих нейтрофілів та пригнічення їхньої адгезивної активності. Після санації антибіотиками у носіїв C. d. tox+ і C. d. tox- підвищувалася до рівня норми кількість фагоцитуючих нейтрофілів, але залишалися вірогідно нижчими, порівняно зі здоровими донорами, вміст Т-лімфоцитів та вищою – кількість 0-клітин. За наявності хронічного тонзиліту у носіїв C. d. спостерігали більш виражене пригнічення нейтрофільного і лімфоцитарного пулів імунокомпетентних клітин.

Отже, проведені дослідження показали, що носійство C. d. супроводжується зниженням активності ферментів АОС і реєструється при пригніченні функціональної активності місцевого та клітинного імунітету. У носіїв C. d. tox+ виявлені порушення є більш глибокими.

Слід відзначити, що порушення в імунній та антиоксидантній системах, виявлені нами у носіїв C. d., є також характерними для станів, що формуються внаслідок аліментарного дефіциту БАО і дії на організм несприятливих факторів зовнішнього середовища та протягом значного часу можуть клінічно не виявлятися, але сприяють розвитку патологічного процесу (Р.В. Петров и соавт., 1983; К.А. Лебедев, И.Д. Понякина, 1990; В.А. Барабой, 1991, 1994; В.М. Фролов, Л.Л. Пинский, 1997).

Таким чином, результати проведених експериментальних та клінічних досліджень свідчать про важливу роль вільнорадикальних механізмів та порушень антиокислювального гомеостазу у патогенезі дифтерійної інфекції, особливо у розвитку її тяжких та ускладнених форм. Виявлені особливості клінічних і біохімічних показників залежно від клінічного перебігу та періоду захворювання є підставою для використання АО у комплексній терапії хворих на дифтерію як засобів профілактики тяжкого та ускладненого перебігу захворювання та носіїв C. d. з метою підвищення ефективності санації

Проведені клініко-експериментальні дослідження вказують також, що актуальним завданням сьогодення є розробка засобів фармакопрофілактики та фармакокорекції порушень антиокислювального гомеостазу, які спостерігаються у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів.

Біохімічні та імунні показники у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів

З метою з’ясування патогенетичних механізмів, які обумовлюють підвищену сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів, обстежили 3 групи пацієнтів: до І увійшли практично здорові з високим рівнем резистентності, до ІІ і ІІІ – особи з низьким рівнем резистентності (студенти з хронічним тонзилітом і учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно). Обстежені І групи були практично здоровими і протягом року не хворіли. Обстежені ІІ групи часто хворіли на ГРЗ з перебігом у вигляді ринофарингітів, ринофаринготонзилітів, загострень тонзилітів, усі вони мали ознаки хронічного тонзиліту. Крім цього, у 8 пацієнтів цієї групи діагностували хронічний фарингіт, у 7 – хронічний риніт, у 3 – прояви алергії. Ознак інших соматичних захворювань у осіб ІІ групи не було. ІІІ група пацієнтів спостерігалася нами протягом 2 років, усі вони були обстежені через 5-6 років після участі у ліквідації аварії на ЧАЕС. Аналіз анамнестичних даних, спостереження у динаміці дозволили зробити висновок, що у переважної більшості обстежених ІІІ групи протягом цього часу підвищилася сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів. Так, до 1986 року 86% осіб ІІІ групи були практично здоровими, а хронічний перебіг окремих інфекцій дихальних шляхів (тонзиліт, риніт, фарингіт) мав місце у 14% із них. На момент обстеження встановлено, що, порівняно з періодом до 1986 року, в цій групі зросла кількість осіб з проявами хронічних тонзиліту і риніту у 2, 5 рази, фарингіту і бронхіту – у 5 разів. Змінився також перебіг інфекцій: став менш гострим, набув затяжного рецидивуючого характеру з частотою рецидивів 5-6 за рік і більше. Клініко-параклінічні ознаки ураження дихальних шляхів у ІІІ групі виявлялися у 100% обстежених. Крім цього, у 60% з них був виявлений алергічний синдром, у 50% – герпетична інфекція, у 72% – захворювання шлунково-кишкового тракту, у 51% – нервової та у 28% – серцево-судинної систем.

Дослідження показників імунітету, активності ферментів АОС, вмісту продуктів ліпопероксидації, гемокоагуляції та деяких інших біохімічних показників не виявило патологічних змін у обстежених І групи. У ІІ групі показники периферичної крові та імунограми змінювалися у довірчих межах норми, але, порівняно з І групою, ці зміни свідчили про пригнічення імунної системи: меншими визначалися кількість Т- і Т-активних лімфоцитів, відсоток фагоцитуючих нейтрофілів, вміст IgG у сироватці тa sIgA у слині. У ІІІ групі спостерігали ознаки вираженої імунної недостатності: значно нижчими, порівняно з І групою, реєструвалися вміст Т- і В-лімфоцитів, Т-активних