Ландшафтознавство

 

1 – речовинні компоненти ландшафту; 2 – територіальні одиниці ландшафту; 3 – ландшафтні регіони; 4 – типи ландшафтних комплексів; 5 – “вертикальні” міжсубстанційні зв’язки; 6 – територіальні зв’язки.

Між вертикальним і територіальним вимірами цілісності ландшафту існують численні зв’язки й важливе завдання ландшафтознавства – знайти та описати їх. Однак, на заваді цього стоять труднощі методичного характеру – в межах одного дослідження надто складно (практично неможливо) одночасно дослідити і територіальні і вертикальні особливості ландшафту. Пізнання цих особливостей вимагає неоднакових методичних прийомів і ґрунтується на двох різних уявленнях про устрій ландшафту. Ці уявлення одержали назву вертикальної та територіальної структури ландшафту, або його топічної та хоричної структури (рис. 3).

 

а – модель “вертикальної” (топічної) структури; б – територіальної (хоричної) структури ландшафту;

1 – компоненти географічної оболонки; 2 – територіальні одиниці ландшафту рангу n; 3 – те ж рангу n+1; 4 – зв'язки ландшафту з його середовищем на “вході”; 5 – те ж на “виході”.

Топічну (вертикальну) структуру ландшафту складають різноякісні субстанції, взаємодія між якими призводить до їх злиття в цілісний комплекс, а хоричну (територіальну) структуру – територіальні ділянки ландшафту, зв’язки між якими формують цілісні ландшафтні комплекси різних рангів. Зв’язок між цими структурами ілюструє рис. 2. Він унаочнює три важливі прояви цього зв’язку й цілісності ландшафту у просторовому відношенні:

1 – склад речовинних компонентів ландшафту і характер взаємодії між ними в різних територіальних ділянках складається неоднаково;

2 – попри ці відмінності, виділяються територіальні ділянки, які не межують між собою, але є подібними за своєю топічною структурою (типи ландшафтних комплексів на рис. 2) ;

3 – територіально суміжні ландшафтні комплекси, які є подібними за своєю топічною структурою і об’єднані горизонтальними зв’язками, формують неповторні територіальні цілісності (ландшафтні регіони на рис. 2).

Три вказані прояви просторової цілісності ландшафту зумовили виникнення трьох різних тлумачень ландшафту як наукового поняття. В радянському ландшафтознавстві вони одержали назв “загального”, “типологічного” та “індивідуального” (“регіонального”) розуміння ландшафту. Ландшафт як загальногеографічне поняття ґрунтується на ідеї загальності зв’язку компонентів географічного середовища і є таким самим загальним поняттям, як “ґрунт”, “рельєф”, “клімат”. Згідно типологічного розуміння ландшафту він є характерним поєднанням компонентів географічної оболонки, яке може типово повторюватися на різних територіально віддалених ділянках (наприклад, заплавний ландшафт – у заплавах річок, високогірний – в Альпах, Гімалаях тощо). Індивідуальне (регіональне) розуміння ландшафту виходить із того, що ландшафт – це конкретна територіальна ділянка, яке специфічна й неповторна за своїми рисами, тому може мати й свою власну назву (наприклад, Східненський ландшафт, Дрогобицький ландшафт тощо).

У радянському ландшафтознавстві 1960-70-их рр. панувала думка щодо безальтернативності цих трьох розумінь ландшафту й точилася гостра дискусія з приводу того, яке з них є єдино вірним. Однак зараз більшість вчених дійшли згоди у тому, що усі ці три погляди на ландшафт є вірними, оскільки віддзеркалюють три об’єктивно існуючі, але різні сторони його цілісності. Отже, загальне, типологічне та індивідуальне тлумачення ландшафту не суперечать а доповнюють один одного.

Важлива особливість сучасного наукового тлумачення ландшафту полягає у визнанні того, що він є поліструктурним комплексом. Власне, рис. 2 й ілюструє це положення: ландшафт як просторова цілісність розкривається через дві принципові структури – топічну та хоричну. Ці структури названі принциповими тому, що вказують два загальні принципи, за якими вони виділяються. Топічні структури виділяються за зв’язками, які існують між різними субстанціями ландшафту, а хоричні – за зв’язками, які поєднують між собою окремі місця ландшафту. Але зв’язки, які існують між субстанціями ландшафту, дуже різноманітні. Одні з них зумовлені потоками різних речовин і форм енергії, інші – фізико-хімічними, біохімічними взаємодіями, треті – відношеннями між популяціями живих організмів, ще інші – генетико-еволюційними відношеннями між компонентами природи тощо. Кожний із цих типів зв’язків пов’язує елементи топічного устрою ландшафту в різні топічні структури. Аналогічну ситуацію маємо й у випадку хоричного (територіального) устрою ландшафту – його місця пов’язані різними територіальними відношеннями (площинними та лінійними потоками різних речовин, біотичними міграціями та ін.), які й формують різні територіальні структури ландшафту.

Отже, ландшафт є поліструктурним просторовим комплексом, тобто розкривається не однією, а декількома топічними та хоричними структурами. У випадку хоричних структур це зокрема означає, що для всебічного наукового дослідження ландшафту необхідно укласти не одну його карту, а декілька карт, кожна з яких є моделлю відповідного типу його територіальної структури.

Структурованість, у тому числі й поліструктурність, властиві не тільки ландшафту а й іншим складним системам (зокрема екосистемі). Важливою рисою ландшафту, що відрізняє його від багатьох інших комплексів і систем, є його образність. І справді, поняття ландшафту виникло на ґрунті образного сприйняття простору й майже всі інтерпретації ландшафту виходять із того, що ландшафт являє собою не простір як такий, а той образ, в якому він постає, або частину простору, який має свій характерний образ. Український та польський відповідники німецькому Die