Ландшафтознавство

Важливо наголосити на тому, що наведені на рис. 4 уявлення про ландшафт не є конкурентами за істину. Вони являють собою лише різні інтерпретації ландшафту як загальнокультурного поняття. Це означає, що для вирішення одних наукових чи прикладних питань більш відповідним буде одна інтерпретація ландшафту, а для вирішення інших питань – інша. Методологічна проблема полягає в тому, щоби сформулювавши завдання наукового дослідження ландшафту, визначити ту його конкретну інтерпретацію, що дозволить вирішити це завдання грамотно й повно.

Розглянувши основні риси ландшафту як наукового поняття можна сформулювати його відповідне визначення: в науково-географічному відношенні ландшафт являє собою частину географічної оболонки, в якій різноякісні субстанції, тіла і процеси пов’язані у своєму розміщенні й розвитку і формують просторові структури з характерним для них образом і змінами в часі. Як можна бачити, наведена дефініція є конкретизацією визначення ландшафту як загальнокультурного поняття (див. § 2. 1).

 

Ландшафт – не єдине поняття, за допомогою якого наука намагається пізнати просторові цілісності, утворені взаємодією різних субстанцій. Існують й інші близькі до ландшафту поняття й терміни, що їх фіксують. Найбільш поширеними є природний територіальний комплекс, геокомплекс, геосистема, ландшафтний комплекс, геоекосистема, пейзаж та деякі інші.

Якщо розуміти ландшафт як поняття загальнокультурного рівня (див. § 2. 1), то ці терміни розкривають певний вимір ландшафту й використовуються переважно при його відповідній інтерпретації (“геосистема” – при системній, “пейзаж” – при художній і т. п.). На різноманітті термінів, що позначають наукове поняття ландшафту, позначились також термінологічні традиції, що склалися у різних наукових школах ландшафтознавства.

“Природний територіальний комплекс” із загальноприйнятою абревіатурою ПТК – головне поняття традиційного («генетичного») ландшафтознавства. ПТК визначається як “просторово-часова система географічних компонентів, взаємообумовлених у своєму розміщенні й таких, що розвиваються як єдине ціле” (Исаченко, 1991, с. 6). При цьому під географічними компонентами розуміються лише тіла природного походження (маси твердої земної кори, природні води, повітряні маси атмосфери, біота, ґрунт; деякі ландшафтознавці до них додають ще рельєф і клімат). Взаємозалежність цих компонентів виявляється у їх спряжених змінах від місця до місця, причому принципового значення надається їх генетичний взаємообумовленості. Характерний набір компонентів природи, що склався у певних місцях, і розглядається як ПТК. Ними вважаються територіальні ділянки різних розмірів і різного ступеня складності, тому розрізняють ПТК різних рангів. Загальноприйнятим є такий таксономічний ряд ПТК: фація – урочище – місцевість – ландшафт.

Чимало ландшафтознавців піддають критиці термін ПТК, оскільки суто “природних“ комплексів ми вже майже не знайдемо. Всі вони тою чи іншою мірою змінені людиною. Це – абстракція, однак вона є доречною коли необхідно уявити ландшафт таким, яким він був би, якби не людське втручання у його життя. Власне, саме у такому розумінні це поняття й використовується послідовниками М. Солнцева, зокрема при укладанні ландшафтознавчих карт. На них показані не реально існуючі зараз рослинність і ґрунти (наприклад рілля чи рослинність міського парку), а ті, які тут були чи потенційно можуть утворитися (відновитися), якщо зняти людський прес на ландшафт.

“Геокомплекс” – термін, який у ландшафтознавстві вживається як більш зручний, ніж громіздкий “природний територіальний комплексі” і такий, у якому не ставиться наголос на незайманості природи в його межах. Однак етимологічно і в ширшому розумінні “геокомплекс” – поняття не лише ландшафтознавче, а загальногеографічне. Під ним розуміють будь-які комплексні територіальні утворення – як природні (наприклад, водозбірний басейн), так і соціальні й господарчі (наприклад, “геокомплекс столичного регіону”). Попри це, термін «геокомплекс» широко вживається у німецькому та польському ландшафтознавстві.

“Ландшафтний комплекс” має на меті позначити саме ландшафтознавче, а не загальногеографічне територіальне утворення. У такому розумінні ландшафтний комплекс – різновид геокомплексу. Проте, це поняття ширше, ніж ПТК, й як ландшафтний комплекс можна розглядати не тільки природні фації, урочища, місцевості та ландшафти, але й інші просторові цілісності – водозбірні басейни, катени, парагенетичні комплекси та інші. Отже, як і ПТК, це поняття позарангове, але стосується територіальних одиниць, утворених не тільки генетичними, але й іншими зв’язками між компонентами географічного середовища.

“Геосистема” – термін, який запропонував академік В. Сочава у 1963 р. щоби підкреслити, що ПТК є об’єктом, який має всі основні властивості системи й тому має досліджуватися насамперед як система. Принципової різниці між ПТК і геосистемою у такому її розумінні немає – обидва терміни фіксують одне поняття (матеріальний просторовий природний об’єкт).

На етапі становлення системного підходу в ландшафтознавстві (1970-ті рр.) термін “геосистема” був з ентузіазмом прийнятий багатьма вченими. Однак він набув різних тлумачень. Послідовники В. Сочави (А. Краукліс, В. Міхеєв, В. Снитко та ін.), а також А. Ісаченко вважають геосистему поняттям, практично тотожним ПТК, який слід розуміти й досліджувати як системне утворення. Інші дослідники під геосистемою розуміють територію, в межах якої діє односпрямований потік речовини і енергії (К. Дьяконов, О. Ретеюм, Ю. Симонов та ін.) ; як територію, де природа, населення та господарство поєднані закономірним чином (Ю. Саушкін та ін.) ; як сукупність пов’язаних процесів, які інтегрують у систему субстанції або регіони (Д. Арманд, О. Ковальов) ; як родовий термін щодо будь-яких територіальних систем (Я. Демек, І. Крхо, В.