Ландшафтознавство

Для ландшафту має значення не тільки те, з яких компонентів і місць він складається, а й те, яке положення у його просторі вони займають і завдяки цьому пов'язані між собою. Це стосується як вертикальних, так і територіальних структур ландшафту. Наприклад, для ландшафтного комплексу має значення не стільки наявність у його вертикальні структурі горизонту ґрунту з високим вмістом солей, скільки його положення у ґрунтовому профілі: якщо цей горизонт розташований у кореневмісному шарі ґрунту, то ландшафт матиме одні властивості й цінність (у ньому будуть поширені галофільні види рослин, його агропотенціал буде невисоким тощо), а якщо засолений горизонт ґрунту залягає глибоко, то це неістотно позначиться на рослинності ландшафтного комплексу та його агропродуктивності.

Так само і для територіальної структури ландшафту важливе не тільки кількість чи площа його окремих ландшафтних комплексів, а їх місцеположення. Наприклад, від характеру розташування по території ландшафту його лінійних ерозійних форм залежить напрямок поверхневого стоку, ризик площинного змиву та інших процесів у ньому. З’ясовано також, що біологічне різноманіття ландшафту, ризик вимирання популяцій рослин і тварин більше залежать не від площі чи відсотку лісів у ньому, а від характеру розташування окремих лісових ландшафтних комплексів, їх впорядкованості у територіальні мережі.

Важливою особливістю впорядкованості ландшафту є то, що простір у ньому впорядкований не в якийсь єдиний спосіб, а багатьма різними відношеннями між його елементами і місцями. Це і є причиною поліструктурності ландшафту, розглянутої в § 2. 2. Отже впорядкованість ландшафту полягає не в тому, що усі його місця зв'язані в єдину жорстку просторову структуру, а в тому, що ландшафт як просторова цілісність проявляє себе у багатьох різних структурах.

Впорядкованість ландшафту виникає внаслідок взаємодій між його складовими. В результаті цього складові ландшафту займають у ньому відповідні місця, або змінюють їх при зміні характеру взаємодій у просторі. Однак, просторові взаємодії можуть бути дуже різними і стосуватися відносин між компонентами географічного середовища, між природою та культурою, господарством, психічними процесами тощо. Тому розрізняють різні форми впорядкованості простору. Вони вивчаються різними науками, які застосовують до таких впорядкованих просторових цілісностей поняття ландшафту, але інтерпретують його відповідно до просторових предметів своїх досліджень.

Так, у природничо-географічних інтерпретаціях ландшафту впорядкованість простору вбачається як результат дій самої природи, зокрема пристосування в процесі тривалого розвитку одних компонентів природи до інших, що породжує характерні вертикальні та територіальні структури ландшафту. Ландшафтна екологія схильна до виділення ландшафту через пошук порядку, який породжується речовинно-енергетичними потоками, особливо – біотичними. Відповідно, під ландшафтом у цій науці часто розуміють територію, впорядковану міграціями тварин і рослин. У культурній географії ландшафти виділяються як території, специфічні за тією впорядкованістю, що їй надала певна культурна група; як порядку, що встановлюється між природокористуванням і “природною складовою” ландшафту. Соціофункціональне розуміння ландшафту ґрунтується на його виділенні як території, впорядкованої людиною для виконання певних господарських та інших функцій. Нарешті, ментальні інтерпретації ландшафту є впорядкуванням у свідомості людини певних місць й асоціацій, значень і цінностей, які із ними пов’язані, у цілісний образ – ландшафт.

Характерною особливістю просторовості ландшафту є поєднання у ньому рис дискретності та континуальності простору. Дискретність полягає у чіткій відмежованості просторових елементів ландшафту один від одного, у лінійних межах між ними. Натомість континуальність проявляється у поступовому переході одного елемента в інший, так що межі між ними являють собою не лінії, а перехідні смуги.

Континуальність і дискретність властиві як вертикальним, так і територіальним структурам ландшафту. У вертикальній структурі континуальними є переходи між генетичними горизонтами чорноземних ґрунтів, але здебільшого дискретними – для дерново-підзолистих ґрунтів; межі між ярусами фітоценозу також можуть бути як дискретними, так і континуальними. У територіальній структурі ландшафту зустрічаються як лінійні межі між ландшафтними комплексами (бровки і підошви стрімких схилів, вододільні лінії у горах тощо), так і перехідні смуги між ними (поступовий перехід лучних в лучно-степові комплекси, між комплексами з різним ступенем засоленості та гумусованості ґрунтів тощо). Таким чином, у будь якому ландшафті можна знайти межі між його просторовими елементами, що чітко їх відокремлюють, і межі, що мають характер перехідних смуг (екотонів).

Крім розглянутих загальних проявів просторовості ландшафту, вона також проявляється в багатьох їх часткових формах – симетричності й асиметричності, інтерференції та резонансі, просторовій автокореляції та кореляції, самоорганізації та саморегулюванні просторових структур, формуванні ландшафтних ядер і нуклеарів тощо. Вивчення цих просторових закономірностей та ефектів – важливе завдання сучасного ландшафтознавства. Для цього широко використовуються методи математичного моделювання та геоінформаційні технології.

 

Ландшафт складають різні тіла та субстанції, взаємодія між якими й породжує якісно відмінний від цих складових комплекс. Ця якісна відмінність полягає у наявності в ландшафті таких рис, яких не мають жоден з його компонентів і які не виникають при їх механічному просторовому суміщенні. Отже, вертикальний (топічний) устрій ландшафту не є наслідком випадкових