Ландшафтознавство

У загальному розумінні простір можна визначити як сукупність пов’язаних вимірів, де поняття виміру тлумачиться широко – як певна характеристика, ознака, особливість, риса тощо. Залежно від змісту цих вимірів виділяють і різні простори – «географічний», «художній», «життєвий», «інформаційний» тощо. У пізнанні подібних просторів поняття ландшафту в його загальнокультурному тлумаченні знаходить все ширше використання (Гродзинський, 2005). Проте більшість наукових інтерпретацій ландшафту виходять із розуміння простору як фізичного трьохвимірного (його виміри: довжина – ширина – висота), причому цей простір прив’язаний до земної поверхні, а не знаходиться будь-де по відношенню до неї.

Розрізняються три найбільш загальні прояви просторовості ландшафту:

1 – ландшафт займає певний об’єм у просторі;

2 – його будова, риси та властивості залежать від того, де саме цей об’єм (територія) знаходиться;

3 – властивості ландшафту істотно залежать від місцеположення та взаємного розташування в цьому об’ємі його складових (речовинних та інших елементів ландшафту, його окремих місць тощо.

Наведені три загальні прояви просторовості ландшафту можна назвати його об'ємністю, позиційністю та просторовою впорядкованістю.

Практично в усіх визначеннях ландшафту як географічного поняття наголошується на тому, що він є частиною географічної оболонки й займає певний об'єм у ній. Це, зокрема, означає, що ландшафт має свої межі, які відокремлюють його від розташованих вище шарів атмосфери і розташованих нижче шарів літосфери. Ці межі називають вертикальними, тоді як горизонтальні межі відокремлюють між собою суміжні ландшафтні комплекси. Докладніше це питання розглядатиметься у § 3. 4.

Графічні інтерпретації ландшафту як об’єму являють собою його блок-діаграми (див. рис. 2). При дослідженні невеликих і простих за територіальною структурою ландшафтних комплексів такі блок-діаграми можна наситити конкретними кількісними даними, які описують як вертикальні, так і територіальні взаємодії і процеси. Приклад подібної графічної моделі ландшафту наведений на рис. 5. Однак вирішення складніших питань пов’язане з виявом та аналізом двох просторових структур ландшафту – вертикальної та територіальної (див. рис. 3).

 

Для ландшафтознавства, як географічної науки особливе значення має територіальний вимір простору й розгляд ландшафту як територіального комплексу. При цьому виявлення та аналіз цих комплексів суттєво залежать від їх розміру. Ландшафтні комплекси різних розмірів відрізняються чинниками їх формування і динамічних змін, внутрішньою структурою, також методологією їх дослідження тощо. На цій підставі виділяються різні рівні територіальної розмірності ландшафтних комплексів – планетарний, регіональний, хоричний та топічний або локальний (Я. Демек, Г. Хаазе, та ін.).

Ландшафтні комплекси різних рангів відрізняються не тільки своєю площею, а й об'ємом, який вони займають в географічній оболонці. Так, для того, щоби з'ясувати походження, причини територіальної диференціації ландшафтних комплексів високих рангів і їх відмінностей між собою (наприклад, Полісся від Волино-Подільскої височини чи Карпат від Передкарпаття) необхідний аналіз досить глибоких шарів літосфери й високих шарів атмосфери, які визначили їх формування а тому відносяться до складу ландшафтних комплексів регіональної та вищої розмірності. Натомість локальні (топічні) ландшафтні комплекси (наприклад, окремого схилу, заплави або й їх частин) виокремлюються у менших фізичних об'ємах географічної оболонки. Отже, розмір об'єму ландшафтного комплексу й, зокрема, положення його вертикальних меж, залежить від його рангу (рис. 6).

  

 

Крім розмірів ландшафтного комплексу, чимало його рис визначаються його положенням у просторі. Так, приморські ландшафти мають свої виразні особливості, а внутрішньоконтинентальні характеризуються іншими рисами і факторами динаміки. Ландшафтні комплекси на схилах південної експозиції відрізняються за багатьма характеристиками від схилів північної експозиції, а комплекси прируслової заплави – від комплексів, розташованих в її центральній або притерасній частинах. Близькість або віддаленість ландшафтних комплексів щодо промислових об’єктів, великих міст, транспортних магістралей визначає їх різний сучасний стан і господарську цінність.

Крім територіального, має значення і висотне положення ландшафтного комплексу. Воно відіграє вирішальну роль у формуванні структури та динаміці гірських ландшафтів. Але й на рівнинах різне висотне положення ландшафтних комплексів проявляється у багатьох їхніх властивостях, що визначає висотну ярусність не тільки гірських, а й рівнинних ландшафтів.

Таким чином, позиційність – прояв просторовості ландшафту, який полягає у залежності його структури, факторів формування, сучасної динаміки та ціннісних якостей від його положення у просторі. Це положення (позиція) визначається деякими точками та лініями простору, які справляють відчутний вплив на ландшафт. До них, зокрема, належать берегова лінія (як океанічна, так і водних об’єктів суходолу), вододільні лінії та тальвеги, бровки і підошви схилів, центри антропогенного впливу, напрямки горизонтальних і вертикальних потоків тощо.

Ландшафт – це не деякий об’єм, безсистемно наповнений різними тілами, у якому положення його окремих місць не має жодного значення. Він являє собою складно впорядкований простір, де положення кожного його елемента і місця узгоджені між