Ландшафтознавство

 

 

Ландшафтних комплексів як індивідуальних територіальних ділянок є дуже багато. Наприклад, в межах однієї макрогеохори виділяється кілька тисяч наногеохор, в межах одного парадинамічного району – сотні ландшафтних смуг тощо. Вивчення кожного ландшафтного комплексу як індивідуального об'єкта з притаманними лише йому особливостями практично неможливе, а головне – при такому підході ми не зможемо отримати нові знання, які з'являються при співставленні ступеня та характеру подібності ландшафтних комплексів між собою. Це завдання й покликані виконати їх типологія та класифікація.

Класифікаційна проблема у ландшафтознавстві постала разом із оформленням ідеї ландшафту як цілісного утворення. Досить швидко з’ясувалося, що можна виділяти не лише ландшафти, як індивідуальні територіальні ділянки, а й як типи. Типологічний напрямок розроблявся практично в усіх наукових школах ландшафтознавства з початку 20-го сторіччя (Л. Берг, К. Зауер, Л. Раменський та ін.). Було запропоновано ряд корисних типологій ландшафтних комплексів. які використовуються й донині. Однак, як окрема теоретична проблема класифікація ландшафтів почала розглядатися з 1950-1960-их рр.

Перші ґрунтовні схеми класифікації ландшафтів запропонували А. Ісаченко (1959) і М. Гвоздецький (1960), а фацій та урочищ – К. Раманс (1959). В геохімії ландшафту були розроблені принципи геохімічної класифікації ландшафтів (Б. Полинов, М. Глазовська). В теоретичному відношенні важливим виявились праці Д. Арманда 1960-1970-их рр., в яких були визначені логічні правила класифікацій і певні стандарти у творенні класифікацій та вживання термінології. У подальшому ландшафтознавці при обґрунтуванні класифікаційних схем ландшафтів намагалися цих правил дотримуватись.

З кінця 1970-х рр. для типології та класифікації ландшафтів стали широко застосовувати математичні методи й було розроблено чимало “автоматичних”, “формальних”, “математичних” методів класифікації ландшафтів.

Терміни типологія, класифікація, систематизація досить близькі між собою і в різних науках їх тлумачення є дещо різним (наприклад, те, що у ландшафтознавстві вважається класифікацією, у ґрунтознавстві визнається систематикою). У сучасному науковому ландшафтознавстві склалась певна домовленість щодо значення низки важливих термінів.

Класифікація розуміється як поділ множини об’єктів на підмножини (класи) на основі їх подібності за комплексом обраних ознак. Якщо класифікація побудована за ієрархічним принципом, тобто об’єкти об’єднуються в супідрядну систему таксонів різних рангів, то такі класифікації називають ієрархічними. Під терміном систематизація (або систематика) здебільшого й маються на увазі саме ієрархічні класифікації. На відміну від класифікації, типологія (або типізація) є об'єднання об’єктів у групи (типи) не за їх подібністю за багатьма ознаками, а за однією або за декількома тісно пов’язаними між собою ознаками. Наприклад, корисною є типологія геохор за їх теплозабезпеченістю, зволоженістю, засоленістю тощо, ландшафтних смуг – за їх висотним місцеположенням, формою схилу тощо.

Таксономія – це обґрунтування схеми (і сама схема) таксонів різних рангів, з яких складається ієрархічна класифікація (систематика). Отже, таксономія визначає структуру таксону: на які таксони менших рангів поділяється даний таксон і за якими правилами та ознаками цей поділ виконується.

Як типологія, так і класифікація виконуються на основі певних вихідних положень (загальних правил). У ландшафтознавстві традиційним є використання в якості таких положень правил поділу понять, розроблених у формальній логіці. Серед них найбільш важливими є три правила, які в застосуванні до класифікації ландшафтних комплексів полягають у такому.

Правило 1: Класифікація і типологія повинні охоплювати всі без винятку ландшафтні комплекси, а не тільки деяку їх частину. Це означає, що, класифікуючи ландшафтні комплекси, ми повинні усі ландшафтні комплекси віднести до певного класу. Отже, не може бути ситуації, коли якийсь ландшафтний комплекс не знайшов місця у класифікаційній схемі й був відкинутий з класифікації.

Правило 2: жоден ландшафтний комплекс не може належати одночасно декільком таксонам одного рівня. Наприклад, макрогеохори, у структурі яких представлені і степові і лісові мікрогеохори, не можуть бути віднесені і до лісових і до степових типів макрогеохор. Їх слід віднести лише до одного класу – або до лісових, або до степових макрогеохор, або ж – до «проміжного» між ними класу (лісостепового).

Правило 3: кожний таксон класифікації виділяється за однією ознакою ландшафту. Наприклад, за типом природної зональності (горизонтальної або вертикальної) всі ландшафти поділяються на два класи – гірських і рівнинних. На наступному щаблі класифікації вони поділяються на підкласи за іншою ознакою. Нею часто обирається гіпсометричне положення, й за ним клас гірських ландшафтів поділяється на низько-, середньо- та високогірний підкласи ландшафтів, а клас рівнинних ландшафтів – на підкласи ландшафтів низовин та височин.

Попри свою логічність, це правило вкрай складно дотримати при класифікації ландшафтів. Пов'язано це з тим, що ландшафт характеризується дуже багатьма ознаками й якщо при класифікації врахувати навіть деяку частину найважливіших з них, то одержимо таксономічну систему, що складається із декількох десятків рівнів. Такі класифікації дуже незручні для практичного використання. Тому чимало ландшафтознавців відходять від третього правила поділу понять. Вони виділяють певні таксони ландшафтів одразу за декількома ознаками й вважають, що лише у такий спосіб можна досягти комплексності класифікацій.

Поряд із формальною, існують й інші види логіки з відповідними їм правилами класифікації. Наприклад, у ландшафтній екології все більшої популярності здобуває логіка