Ландшафтознавство

Запропоновано декілька підходів до соціофункціональної класифікації ландшафтів. У країнах Європейського Союзу та Північної Америки популярності набули класифікації ландшафтів на основі класифікації угідь або категорій використання земель. Такий підхід властивий ландшафтній екології. У ландшафтознавстві більшого поширення набули класифікації ландшафтів, які ґрунтуються не на типах угідь, а безпосередньо на функціях, що їх ландшафт виконує. Для території України така класифікація була розроблена В. Тимчинським та П. Шищенком. За основними соціальними функціями в ній виділено 12 функціональних типів ландшафтів: заповідні, мисливсько-промислові, лісогосподарські, рекреаційні, лучно-пасовищні, землеробські, водогосподарські, селитебні, шляхово-транспортні, промислові, гірсько-промислові, а також не використовувані. Функціональні типи ландшафтів перераховані у порядку загального зростання інтенсивності природокористування та глибиною змін природної основи ландшафту, яких вони при цьому зазнають.

Функціональні типи ландшафту поділяються на підтипи за спеціалізацією відповідної функції. Наприклад, серед лісогосподарських ландшафтів виділяються такі їх підтипи, як експлуатаційні, захисні, резервні та ін., серед землеробських – польові, садово-плантаційні, кормові, перелогові тощо. Деякі підтипи ландшафтів поділяються на види. Наприклад, захисні лісогосподарські ландшафти можуть бути санітарно-захисного, ґрунтозахисного, водозахисного та інших видів.

Ландшафти можуть виконувати декілька функцій одночасно. У цьому разі виділяються проміжні функціональні типи ландшафтів. Прикладом може бути ландшафти біосферних резерватів і національних парків, де ландшафт виконує дві основні функції – заповідну та рекреаційну. Такий ландшафт належить до заповідно-рекреаційного функціонального типу.

 

 

Поняття регіону належить до одного з головних для більшості географічних наук, у тому числі й для ландшафтознавства. В ньому є й відповідний розділ – регіональне ландшафтознавство, завдання якого – пізнати ландшафт у його регіональному вимірі (В. Ніколаєв). Крім того, окремою науковою проблемою ландшафтознавства є ландшафтознавче районування, яке донедавна фактично ототожнювали з фізико-географічним районуванням (А. Ісаченко).

Поняття регіону багатогранне. У найбільш загальному розумінні, сформульованому Дж. Голдом, регіон являє собою деяку частину земної поверхні, що має такі характеристики чи особливості, які відрізняють її від інших частин, виділених таким самим чином. Як можна бачити із цього визначення, регіоном може вважатися територіальна ділянка будь-якого розміру. Такої точки зору дотримувався відомий ландшафтознавець Д. Арманд, який вважав, що навіть і контур фації відрізняється від сусідніх, а тому його слід розглядати як окремий район. Однак серед переважної більшості ландшафтознавців існує домовленість вважати регіонами територіальні ділянки площею не менше декількох десятків км2. Індивідуальні ділянки меншої площі часто називають мікрорайонами.

В українській та російській наукових мовах існує два близькі терміни – “регіон” і “район” (обидва вони іншомовного походження). В географії, і в ландшафтознавстві в тому числі, виробилась домовленість: слово “регіон” застосовувати як загальне поняття, а словом “район” позначати конкретні територіальні ділянки, які здебільшого мають свою назву. Крім того, регіон – поняття позарангове, а район – таксон певного рангу (здебільшого, найменшого) в системі територіальних одиниць районування чи адміністративного поділу.

Таким чином, у науковому ландшафтознавстві регіон розуміється як частина території, площею не менше декількох десятків квадратних кілометрів, яка має характерні тільки їй особливості ландшафтної територіальної структури певного типу. Оскільки ландшафт територіально розкриває себе у багатьох структурах, то за особливостями кожної з них можна виділяти й різні типи ландшафтних регіонів. Це означає, що будь-яку територію у ландшафтознавчому відношенні можна поділити на регіони по-різному в залежності від того, який тип ЛТС слугує за основу її районування.

Так, досліджуючи природні субстанційні структури ландшафту (генетико-морфологічну або геохорологічну, див. § 3. 4), як ландшафтні регіони виділяються частини території, що якісно відрізняються між собою за геологічною будовою, грунтово-рослинним покривом, характером рельєфу та іншими геокомпонентам і їх зв’язками між собою. Це знаходить вираз у тому, що ці території мають своєрідну генетико-морфологічну або геохорологічну ЛТС, тобто відзначаються регіональною специфікою й індивідуальністю. Вони й розглядаються як ландшафтні регіони. Школою генетичного ландшафтознавства (К. Геренчук, А. Ісаченко, М. Солнцев та ін.) такими регіонами вважаються ландшафти в їх регіональному (індивідуальному) тлумаченні (див. § 2. 2). Вони об’єднуються у регіони вищого рангу – області, провінції, зони та ін. Школою німецького ландшафтознавства суміжні й подібні за субстанційною будовою геохори об’єднуються у георегіони різних рангів (Е. Нееф, Г. Ріхтер, Г. Хаазе та ін.).

При дослідженні ЛТС потокового типу як окремі ландшафтні регіони виділяються частини території, специфічні своєю цілісністю за напрямком, силою та характером горизонтальних зв’язків між ландшафтними комплексами. Прикладом такого регіону є парадинамічний район (див. § 3. 4). Дедалі поширенішим у ландшафтознавстві стає розгляд як окремих ландшафтних регіонів річкових басейнів – частин території, в межах яких горизонтальні потоки спрямовані до одного місця (русла річки) й об’єднують геотопи у цілісний динамічний комплекс (Я. Демек, Л. Коритний, О. Ретеюм та ін.).

Розуміння ландшафту як комплексу, до складу якого входять матеріальні тіла та об’єкти, створені людиною (“мільковське” уявлення ландшафту – див. рис. 4-б), пов'язане з виділенням ландшафтних регіонів, специфіка яких визначається особливостями соціофункціональних ЛТС. У різних наукових школах ландшафтознавств такі регіони одержали різних назв – геотехнічні (В. С. Преображенський), природно-господарські (К. Позаченюк, Г. Швебс), ландескультурні (німецьке ландшафтознавство) та ін. Різними є й критерії, за якими виділяються регіони цього типу.

Нарешті, за “шмітхюзенського” уявлення ландшафту (див. рис. 4-в), як цілісності,