Ландшафтознавство

Як можна бачити з наведених прикладів, застосування різних тлумачень поняття ландшафту до районування дозволяє виділити різні за змістом ландшафтні регіони. Кількість типів таких регіонів може бути значною, оскільки їх можна виділяти на основі багатьох типів ЛТС, а також на основі своєрідності ландшафтів за певним комплексом їх ознак (геохімічних, геофізичних та ін.). Попри це різноманіття, ландшафтні регіони можна поділити на два загальні типи – морфологічні та конекційні: морфологічні регіони виділяються як частини території, в межах яких лишається однорідним склад і співвідношення площ ландшафтних комплексів, що складають ЛТС, а конекційні регіони – як частини території, в межах якої ландшафтні комплекси тісно пов'язані горизонтальними потоками. Терміни морфологічний та конекційний регіони у вищенаведеному їх значенні запропонував у 1972 р. Б. Родоман. Синонімом морфологічного регіону є однорідний регіон, а конекційного – функціональний.

Якщо морфологічні регіони відрізняються один від одного за характерною територіальною комбінацією ландшафтних комплексів, а їх зв'язок фізичними та іншими потоками має лише другорядне значення, то конекційні регіони є однорідними та специфічними насамперед за характером, напрямком, рисунком і силою горизонтальних зв'язків у ландшафтах. При цьому вони можуть складатися з генетично- та субстанційні різних ландшафтних комплексів. Головне, щоби вони були пов'язані потоками у територіальну цілісність.

Морфологічними ландшафтними регіонами є регіони, виділені за особливостями їх субстанційних ЛТС, а конекційними – за особливостями потокових ЛТС. Оскільки ці регіони виділяються за різними структуроформувальними відношеннями, вони різняться не тільки за змістом, але й розмірами, контурами і місцеположенням (рис. 19).

  

 

Як видно з рис. 19, контури морфологічних та конекційних регіонів практично не збігаються. Так само й інші типи ландшафтних регіонів (соціофункціональні, етно-ландшафтні та ін.) мають свою власну конфігурацію. Однак те, що певну територію на поділити на зовсім різні ландшафтні регіони, не свідчить про їх суб’єктивність, або про те, що певний варіант поділу території на її регіони є вірним, а решта – хибні. Регіони будь якого типу є об’єктивними в тому відношенні, що об’єктивною є основа їх виділення – регіональна специфіка певних типів ландшафтних територіальних структур.

Розбіжності в конфігурації ландшафтних регіонів різних типів також зумовлені цілком об’єктивними причинами – різними формами територіальної впорядкованості ландшафту. Натомість суб’єктивним буде намагання виділити ландшафтні регіони, які б були цілісними й своєрідними одночасно за всіма типами відносин і територіальних структур. Хоча такий підхід не позбавлений певного сенсу (й деякі ландшафтознавці намагаються такі «тотальні» регіони виділяти), однак при ньому роль суб’єктивних уявлень науковця при проведенні меж регіонів є дуже істотною.

У практичному відношенні більш продуктивним є виділення не «тотальних», а того типу ландшафтних регіонів, аналіз яких найбільш ефективний для вирішення поставленої наукової чи прикладної задачі. При вирішенні складних комплексних проблем здебільшого виникає потреба у виділенні ландшафтних регіонів різних типів, тобто – в укладання декількох різних схем ландшафтних регіонів, по кожній з яких й обґрунтовуються відповідні рішення.

Хоча ландшафтознавство зосереджується переважно на виділенні регіонів морфологічного та конекційного типів, у географії відомі й регіони інших типів – нуклеарні (вузлові), перехідні (екотонні) та мережеві. Нуклеарні регіони утворюються навколо деякого ядра, яке активно впливає на своє територіальне оточення, формуючи регіональну структуру з ядром і периферійними зонами навколо нього. Як показав О. Ретеюм, такі структури широко поширені в ландшафті й визначення ландшафтних ядер та зони їх впливу призводить до виділення регіонів нуклеарного типу10. Нуклеарними ландшафтними регіонами можна вважати окремі парагенетичні пояси великих річок. Екотонні регіони являють собою області переходу однієї територіальної структури в іншу. Як ландшафтні регіони екотонного типу розглядаються передгірські регіони (Ф. Максютов, М. Когай та ін.), такі ландшафтні зони, як лісотундра, лісостеп, напівпустелі тощо (Дж. Гош, Е. Коломиц та ін.). Мережеві регіони являють собою частини території, специфічні за характером і рисунком мереж, які розвинуті в їх межах. У ландшафті такими мережами є насамперед річкові, яружно-балкові, а також екомережі – утворені шляхами біотичних міграції. Для ландшафтознавства вивчення регіонів такого типу невластиве. Натомість ландшафтна екологія виділенню регіонів за специфікою екомереж приділяє особливу увагу.

Кожний регіон, в який би спосіб він не був виділений, є специфічним й індивідуальним. Це, однак, не перешкоджає типології і класифікації регіонів – тобто об'єднання подібних за певними рисами регіонів у їх види, типи, класи та інші таксони. При цьому регіони, що належать до одного типу, можуть бути розташовані далеко один від одного. Наприклад, ландшафтні регіони вулканічних гірських масивів мають чимало спільних рис, тому й об’єднуються в один тип. Однак вони територіально розосереджені й зустрічаються у зовсім різних місцях. Наприклад, в Україні – в Криму (ландшафт Карадагу) і в Карпатах (Вулканічні Карпати).

Хоча шляхом типології та класифікації ландшафтних регіонів можна вирішити низку важливих завдань, у ландшафтознавстві об’єктами класифікації традиційно розглядаються не ландшафтні регіони, а ландшафтні комплекси різних типів (див. § 3. 5). При розгляді ж подібностей-відмінностей між ландшафтними