Ландшафтознавство

Для рівнинних території потужним природним фактором, який зумовлює формування парагенетичної ЛТС, є концентрований водний потік. У зв’язку з цим, виділення й аналіз парагенетичної ЛТС найбільший ефект має при дослідженні долин річок, яружно-білкових систем, лиманно-гирлових комплексів. Саме на їх прикладах Г. Швебсом та його співробітниками й була розроблена таксономічна система територіальних одиниць парагенетичної ЛТС (рис. 18).

 

 

Найменшою одиницею парагенетичної ЛТС є парагенетична ланка. Ці парагенетичні ландшафтні комплекси виділяються лише у заплавно-русловій частині долини річки (для долинно-річкових парагенетичних комплексів) або у днищах ерозійних форм (для яружно-балкових комплексів). Вони ніби нанизані на потік як на стрижень і поділяють його на окремі взаємопов’язані потоком ланки. При їх виділенні важливими ознаками є характеристики заплави та русла, або балок: їх морфометричні параметри, особливості затоплення, інтенсивність відкладання наносів, тип руслового процесу, сучасна рослинність тощо. Отже, парагенетична ланка – це сукупність суміжних субстанційно подібних геотопів, розташованих у заплавно-русловій частині долини річки (для долинно-річкових парагенетичних комплексів) або у днищах ерозійних форм (для яружно-балкових комплексів), які зазнають однакового впливу лінійного потоку й загалом однаково впливають на нього.

Парагенетичні ланки залежать не тільки від лінійного потоку, але тісно пов'язані з ландшафтними комплексами, що прилягають до них. Наприклад, парагенетичні ланки прируслової заплави пов'язані потоками з геотопами високої заплави і надзаплавних терас, а днищ балок – з прилеглими частинами схилів. Отже, парагенетичні ланки знаходяться у тісному парагенетичному зв’язку з прилеглими до них відрізками ландшафтних смуг. Ці поєднання були названі Г. Швебсом парагенетичними секторами. Парагенетичний сектор являє собою ланцюг генетично і морфологічно подібних парагенетичних ланок з прилеглими відрізками ландшафтних смуг, тісно пов’язаних горизонтальними потоками.

Таким чином, територіально парагенетичний сектор складається з осьової частини, якою є ланцюг парагенетичних ланок, і розташованих по обидва боки від неї ландшафтних смуг заплави, терас і схилів. Провідними ознаками виділення парагенетичних секторів вважається подібність суміжних парагенетичних ланок і характер горизонтальних потоків, які поєднують їх з прилеглими відрізками ландшафтних смуг.

Зв'язок парагенетичних секторів між собою зумовлений насамперед лінійним потоком. В залежності від морфометричних і морфографічних особливостей долини, її геологічної будови, характеру фізико-географічних процесів, які в ній відбуваються, вони об’єднуються у вищі ландшафтні комплекси – парагенетичні пояси. За Г. Швебсом, парагенетичний пояс розглядається як територіально цілісний фрагмент долини з однотипним перебігом сучасних фізико-географічних процесів в умовах однієї морфоструктури.

Здебільшого в яружно-балкових системах виділяється по два їх парагенетичних пояси – верхній і нижній. Верхній пояс складається з парагенетичних секторів, провідні процеси в яких пов'язані з активним транзитом матеріалу. У нижньому парагенетичному поясі усе більшої ролі набувають процеси акумуляції, через що, зокрема, й зволоженість його геотопів набагато більша. В долинах великих річок виділяється значно більше парагенетичних секторів – до 7 – 8 і більше (в Україні – долини Дніпра та Дністра).

У ландшафтознавстві неодноразово робилися спроби обґрунтувати територіальні одиниці і структури ландшафту, які були б цілісними одночасно за його природною та соціофункціональною складовими. Структури ландшафту такого типу розглянемо на прикладі концепції природно-господарських територіальних систем, розробленої Г. Швебсом. За його визначенням, природно-господарські територіальні системи (далі – ПГТС) виникають внаслідок господарського освоєння ландшафту, коли його природна основа цілеспрямовано змінюється технологічними засобами і об’єктами й в подальшому взаємодія природної та технологічної складових ландшафту регулюється з боку людини.

Виділення територіальної структури ПГТС ґрунтується на територіальних одиницях, управління якими здійснюється з певного центра прийняття рішень. На цьому базується й таксономічний ряд територіальних одиниць ПГТС, запропонований Г. Швебсом. Він має вигляд: природно-господарський (далі – ПГ) контур – ПГ масив – ПГ місцевість. Ці одиниці вважаються ПГТС локального рівня. На регіональному рівні виділяються ПГ район і ПГ округа. Останні одиниці можна об’єднувати у ПГ зони.

ПГ контур розглядається як елементарна, неподільна за природно-господарськими ознаками територіальна одиниця ПГТС. Прикладами ПГ контурів є одне поле (робоча ділянка), квартал лісу, міський квартал тощо, якщо в межах цих контурів немає істотних відмінностей у властивостях природної складової ландшафту. Природно-господарська цілісність ПГ контуру полягає у тому, що він є загалом однорідним за ознаками природної складової ландшафту й при цьому має однотипну технологію використання.

ПГ масив – група суміжних і близьких за природними особливостями ПГ контурів, які складають технологічно єдину систему, управління якою здійснюється з одного центру. Територіально ПГ масив може відповідати такій одиниці субстанційної структури ландшафту, як мікрогеохора або декільком суміжним і близьким в морфологічному та субстанційному відношеннях наногеохорам. Як окремі ПГ масиви розглядаються поле сівозміни, зрошувальний масив, лісогосподарський масив, промислова зона, житловий масив тощо.

ПГ місцевість – сукупність ПГ масивів у межах функціонально цілісної системи природокористування з єдиним центром управління. ПГ місцевість виділяється з урахуванням адміністративно-господарських меж. Це пов’язано з тим, що саме ці межі й визначають територіальну