Ландшафтознавство

В ландшафтній екології вивчають й потокові структури ландшафту інших типів – басейнові, катенарні, дифузійні та ін. Особливу увагу ця наука приділяє дослідженню ЛТС дифузійного і мережевого типів, утворених біотичними потоками (розселенням рослин, міграціями тварин тощо). Ці потоки поєднують окремі біотичні плями ландшафту між собою у територіальні цілісності. Для ландшафтознавства, як науки географічної, вивчення подібних ЛТС не є властивим.

Позиційно-динамічна ЛТС

Територіальні одиниці позиційно-динамічної конфігурації ландшафту виділяються так, щоб інтенсивність сучасних і потенційно можливих процесів, зумовлених площинними речовинними потоками, були в їх межах майже однаковими. Тому межі між цими одиницями проводяться вздовж ліній стрибкоподібної зміни градієнтів площинних потоків. Такими лініями є каркасні лінії рельєфу (вододільна, тальвегу, підошви, бровки схилу, лінії його перегинів), межі між породами зони аерації із різними фільтраційними властивостями, між ґрунтами з різною протиерозійною стійкістю, межі між фітоценозами, які мають різну ґрунтозахисну здатність, а тому неоднаково гальмують поверхневий стік, а також деякі лінійні антропогенні елементи, вздовж яких змінюються параметри площинного стоку. Так, дороги на насипу, канали, водоохоронні та деякі інші лісові смуги, закладені перпендикулярно до напрямку падіння схилу, можуть взагалі перервати площинний потік, або принаймні стрибкоподібно зменшити його швидкість.

Спільність геотопів за позицією щодо вказаних ліній визначає їх тісний зв'язок площинними потоками, тому вона є головним критерієм виділення територіальних одиниць позиційно-динамічної ЛТС. Їх таксономічний ряд зображений на рис. 16.

 

 

Ландшафтна смуга являє собою групу суміжних геотопів, які мають спільне місцеположення відносно рубежів, вздовж яких змінюється напрямок або інтенсивність горизонтальних площинних потоків. Отже, ландшафтна смуга охоплює геотопи, що розташовані між двома суміжними каркасними лініями ландшафту. В межах однієї ландшафтної смуги площинні потоки односпрямовані й в усіх геотопах мають однаковий градієнт. Внаслідок цього геотопи, що складають одну ландшафту смугу, виявляються подібними за складом, інтенсивністю, напрямом та іншими параметрами процесів, пов’язаних з площинним стоком, кріпом, латеральною геохімічною міграцією, а значною мірою – і з внутрішньо-ґрунтовим стоком і вітропотоком у приземному шарі атмосфери.

На практиці для того, щоб виділити ландшафтні смуги, спершу картографують каркасні лінії ландшафту. Ділянки, що знаходяться між ними, і розглядаються як ландшафтні смуги. Отже, в межах ландшафтної смуги схил не може бути складної форми (наприклад, увігнуто-опуклої), ґрунти можуть бути різними, але не відрізнятися за своєю протиерозійною здатністю, фітоценози також можуть відрізнятися за своїм видовим складом, але є близькими за ґрунтозахисною здатністю.

Ландшафтознавці давно з'ясували залежність багатьох рис рівнинних ландшафту від висотного місцеположення (Г. Гришанков, О. Маринич, Ф. Мільков, Л. Раменський та ін.). Ця закономірність, яку називають ландшафтною ярусністю, знаходить відображення у позиційно-динамічній ЛТС. По-перше, самі ландшафтні смуги займають у ландшафті різне гіпсометричне положення й відображають його схилову мікрозональність (цей термін був введений Ф. Мільковим 1974 року). По-друге, ландшафтні смуги, які розташовані у певному діапазоні висот, виявляються подібними за морфологією земної поверхні, водним режимом, сучасними факторами рельєфоутворення, ґрунтово-фітоценотичними та іншими процесами. На цій підставі виділяються ландшафтні яруси – одиниці позиційно-динамічної ЛТС, які складаються із суміжних ландшафтних смуг, якщо зв’язані односпрямованими площинними потоками і мають спільну позицію відносно гіпсометричних рубежів зміни факторів ландшафтної динаміки.

Гіпсометричні рубежі, вздовж яких мало не стрибкоподібно змінюються фактори формування та сучасної динаміки ландшафту, виражені в одних регіонах більш, а в інших – менш чітко. Так, для рівнинної частини території України вони яскраво виражені на Поділлі, у Рівнинному Криму, Донецькій височині з прилеглими регіонами, Задністров’ї, Приазовській височині. Ці рубежі в багатьох випадках зумовлені ярусною будовою рельєфу (геоморфологічними рівнями), стадійністю рельєфоутворення та осадонагромадження й пов’язаними з ними ґрунтовими та фітоценотичними процесами. У сукупності це й зумовлює ярусну диференціацію практично усіх геокомпонентів, а відтак – і рівнинних ландшафтів.

Відмінність між ландшафтними смугами та ярусами полягає насамперед у тому, що ландшафтні смуги складаються з геотопів, які практично однакові і за складом площинних процесів, і за їхньою інтенсивністю. Натомість ландшафтний ярус однорідний лише за складом цих процесів, а їх інтенсивність у межах ярусу може бути різною. Отже, поки ми зустрічаємо у ландшафті однин і той самий склад процесів, ми знаходимось у межах одного ландшафтного ярусу. Тільки-но ми фіксуємо поширення іншого комплексу процесів, ми потрапляємо до іншого ярусу.

Парадинамічний район являє собою групу ландшафтних ярусів, пов’язаних площинними потоками, які беруть початок від одного “центрального місця” – ярусу, що займає панівне висотне положення. Від нього радіально розходяться потоки, які об’єднують в єдину конфігурацію рівнинні, схилові, терасові, заплавні ландшафтні яруси. За необхідності в межах парадинамічного району виділяються підрайони – його частини, що розташовані по різні боки від спільної вододільної лінії. В межах парадинамічного підрайону напрямок поверхневого стоку загалом однаковий.