Ландшафтознавство

 

 

Німецькими ландшафтознавцями розроблена дуже детальна система критеріїв виділення геохор різних рангів. Ця методика викладена в об'ємних методичних вказівках, де ретельно виписані діагностичні ознаки геохор і їх мозаїк, правила їх поєднання у геохори вищих рангів, їх індексація, типологія за різними ознаками тощо. Викласти у навчальному посібнику ці питання з належною повнотою неможливо, тому обмежимось лише характеристикою найбільш загальних рис геохор різних рангів.

Геохорою найнижчого рангу є наногеохора, яка складається безпосередньо з геотопів. Наногеохора – найпростіша мозаїка геотопів, подібних за вертикальною структурою і за процесами, що їх поєднують. Здебільшого одна наногеохора складається з 4 – 10 геотопів. За характером їх поєднання, наногеохори поділяються на два типи – утворені геотопами, які тісно пов'язані сучасними горизонтальними потоками, й утворені геотопами, які в даний час практично не пов'язані цими потоками, але подібні за «вертикальними» процесами (водним, радіаційним балансом, ґрунтовими процесами тощо).

Наногеохори першого типу формуються на силових поверхнях з однорідними гідрогеологічним умовами, або відповідають невеликим депресіям чи горбам. Геотопи в їх межах тісно пов'язані схиловим і підгрунтовим стоком і формують катени8. Тому основою виділення наногеохор є мозаїка геотопів, що являє собою катенарну структуру. Наногеохори, в яких зв'язок між геотопами практично відсутній, формуються здебільшого на плоских рівнинних елементах земної поверхні.

Мікрогеохора – це поєднання суміжних наногеохор, які формують чітко виражені й характерні територіальні мозаїки. В середньому одна мікрогеохора складається з 15 – 30 наногеохор, або з 80 – 100 геотопів. Критерії, за якими вони об’єднуються в мікрогеохору, включають спільність наногенор у генетичному відношенні, домінуючу роль певної наногеохори за площею або за її гіпсометричним положенням, пов’язаність геотопів в одну систему горизонтальними потоками, характерну асоціацію типів другорядних за площею наногеохор, які територіально пов'язані з домінантним типом наногеохори (супроводжують їх), завершеність катенарних структур в межах мікрогеохори та ін.

Виділені за сукупністю цих ознак мікрогеохори виявляються досить складними ландшафтними комплексами. На відміну від урочищ, які загалом відповідають певній формі або й елементу рельєфу, в межах однієї мікрогеохори можуть бути поширені наногеохори рівнин, схилів, лінійних ерозійних форм, які поєднані між собою у даний час або були поєднані в минулому горизонтальними потоками. У цьому відношенні мікрогеохора німецьких ландшафтознавців подібна до ПТК рангу місцевості школи генетичного ландшафтознавства (див. вище). Рис. 15 дає уявлення про принципи поєднання наногеохор у мікрогеохори.

Мезогеохора – виділяється як сукупність мікрогеохор, подібних насамперед за їх орографічними рисами, тектонічно-гелогічною будовою, співвідношенням зволоження та теплозабезпечення. В межах мезогеохори контрастність її окремих мікрогеохор за ґрунтовим і рослинним покривом може бути доволі істотною. Але при цьому сукупність ґрунтів і рослинних угруповань, поширених у мезогеохорі, пов'язані між собою у генетико-еволюційному і динамічному відношенні (за термінологією німецьких ландшафтознавців формують «топологічно-хронологічні послідовності»). Це зумовлює динамічну та генетичну цілісність мезогеохори, геотопи якої мають не стільки класифікаційну подібність, скільки складають динамічну (сукцесійну) єдність.

 

А – І – мікрогеохори; а – е – типи наногеохор; 1 – 22 – індивідуальні наногеохори

З огляду на те, що мезогеохори займають значні площі (0, 5 – 2, 0 км2), німецькі ландшафтознавці розглядають їх як територіальні одиниці, за якими зручно складати схеми ландшафтознавчого, природно-господарського та інших видів районування.

Макрогеохора – найвища геохора хоричної розмірності, яку складають декілька мезогеохор, розташованих в одній природній зоні (за термінологією німецьких ландшафтознавців – в одному геомі), в межах певної орографічної системи, на одному геологічному фундаменті.

Декілька суміжних макрогеохор об’єднуються у георегіон. За критеріями виділення й, відповідно, за своїми розмірами, він наближається до такої таксономічної одиниці фізико-географічного (ландшафтознавчого) районування України, як ландшафтна область.

При виділенні субстанційних ЛТС інтенсивність, напрямок, носій та інші особливості горизонтальних потоків у ландшафті, якщо й враховуються, то лише опосередковано – як похідні від генезису та еволюції ландшафту. Натомість потокові ЛТС формуються внаслідок тісного зв’язку геотопів (або фацій) горизонтальними (їх ще називають латеральними) речовинно-енергетичними потоками. Отже, виділення потокових ЛТС ґрунтується на об'єднанні елементарних ділянок ландшафту (фацій або геотопів) у ландшафтні комплекси вищих рангів на підставі їх зв’язку горизонтальними потоками речовини та енергії.

Носіями горизонтальних потоків у ландшафті є компоненти його мобільного начала (див. рис. 7) – повітряні маси, вода та біота. Разом із ними відбувається міграція й інших речовин, зокрема техногенних. Біогенні горизонтальні потоки породжують біоцентрично-мережеві структури ландшафту, які вивчаються ландшафтною екологією. Вітропотік мінливий за напрямом і лише в окремих регіонах або місцевих умовах вітри певного румбу можуть бути настільки переважаючими, що набувають ролі структуроформувального чинника. Горизонтальні ж потоки води у ландшафті стійкі за напрямом і здатні односпрямованими зв’язками інтегрувати геотопи в чітко виражені територіальні структури.

Горизонтальні потоки у ландшафті поділяються на площинні та лінійні (концентровані). При площинному потоці речовини переносяться по території ландшафту немов суцільною плівкою. За лінійного стоку потік