Ландшафтознавство

В основі виділення генетико-морфологічної структури ландшафту школою М. Солнцева лежить уявлення про нерівнозначність компонентів ландшафту (див. § 3. 2). Згідно нього, однорідна геолого-геоморфологічна основа ландшафту в умовах певного клімату визначає можливий набір ґрунтів і рослинних угруповань в її межах, а тому є основою генетико-морфологічних відношень і генетико-морфологічної однорідності ПТК. Відтак, при їх виділенні особлива роль відводиться літогенній основі ландшафту (рельєфу та геологічній будові).

Основними таксономічними одиницями генетико-морфологічної ЛТС є фація, урочище та ландшафт. Однак, для певних територій є необхідність у виділенні «проміжних» між ними ПТК. Для рівнинних ландшафтів ними є підурочища та місцевості, а при вивченні гірських територій є потреба у виділенні й інших ПТК – стрій, секторів та ін. Таксономічний ряд ПТК рівнинних ландшафтів зображений на рис. 11.

  

 

ПТК найменшого рагу вважається фація. Її зміст і критерії виділення були розглянуті в § 3. 3, з якого видно, що фація займає елемент земної поверхні або його частину, в межах якого зберігається однаковий літологічний склад поверхневих порід одного генезису і віку, поширена одна відміна ґрунту, одна рослинна асоціація, зберігається один режим зволоження і один мікроклімат.

Хоча в більшості випадків фація відповідає певному елементу земної поверхні (схилу балки, заплаві, терасі тощо), або його частині (наприклад, верхній або нижній частині схилу, прирусловій або центральній частині заплави тощо), в окремих випадках вона може обіймати й мікроформу земної поверхні – наприклад невеликі за розмірами западин, піщані дюни, ерозійні промоїни тощо. Площа фацій такого типу не перевищує сотень квадратних метрів й здебільшого відмінності в ґрунтовому покриві, рослинності тощо таких ділянок неістотні6.

Натомість мезоформи земної поверхні, такі як балки, яри, окремі пасма, тераси тощо, мають значно виразнішу внутрішню територіальну диференціацію верхніх відкладів порід, ґрунтів, рослинних угруповань, умов зволоження й теплозабезпечення. В ландшафтознавчому відношенні ці мезоформи являють собою досить складні ландшафтні комплекси. Їх генетико-морфологічна однорідність зумовлена тим, що здебільшого одна мезоформа рельєфу, хоч і складається з різних своїх елементів (наприклад балка – зі схилів різної експозиції та днища), однак утворена одним рельєфоформувальним чинником і в один час (балка має ерозійне походження, тераса – алювіальне, бархан – еолове тощо). Мезоформи земної поверхні також виразні і за своєю морфологією. Всі ці чинники дали підстави В. Солнцеву розглядати окремі мезоформи як цілісні в генетико-морфологічному відношенні ландшафтні комплекси – урочища. Таким чином, урочище – це сукупність генетично й динамічно пов’язаних фацій, розташованих в межах однієї мезоформи земної поверхні.

За складністю фаціальної структури розрізняють прості і складні урочища. До простих належать урочища, в яких кожному елементу мезоформи земної поверхні відповідає тільки одна фація, а до складних – урочища, в яких хоча б на одному елементі мезоформи поширена не одна, а декілька фацій. Схематично відмінності між простим і складним урочищем ілюструє рис. 12.

  

 

Як видно з рис. 12, у структурі складних урочищ виділяються підурочища – сукупність генетично близьких фацій, розташованих на одному елементі мезоформи земної поверхні. Таким чином, відмінність між складним і простим урочищем полягає в тому, що складне урочище має у своєму складі хоча б одне підурочище, а просте урочище їх не має і складається безпосередньо з фацій. Через те, що в одних випадках підурочища виокремлюється як ПТК, а в інших – ні, вони й вважаються проміжними, а не основними ПТК (див. рис. 11).

Займаючи певний елемент мезоформи (схил балки, її днище, схили і вершинну поверхню горба тощо), підурочища складаються з фацій, які пов'язані між собою не тільки в генетичному відношенні, але й в динамічному, оскільки горизонтальні потоки в межах підурочища спрямовані в один бік. Подібні ці фації й за кількістю сонячного тепла, освітленістю, вітровим режимом, оскільки в межах підурочища мають одну солярну експозицію й відповідають навітряним або підвітряним схилам.

Усі ці причини, а також морфологічна виразність підурочищ роблять їх зручними одиницями крупномасштабного картографування ландшафту. Зручними є вони й при прикладних ландшафтознавчих дослідженнях, оскільки площа підурочища співставна з площею господарських угідь.

Хоча між урочищами і мезоформами земної поверхні є чітка відповідність, не слід вважати, що ці ландшафтні комплекси виділяються суто за формами рельєфу (одна заплава – одне урочище; вся балка – одне урочище; річкова тераса на всьому її протязі – одне урочище тощо). Контур мезоформи рельєфу відповідатиме одному урочищу лише в тому випадку, якщо ця форма однорідна за своєю геологічною будовою, гідрогеологічними та іншими умовами. Наприклад, для терас великих річок властиві диференціація алювіальних