Ландшафтознавство

На цій підставі можливе виділення окремих типів ландшафтних територіальних структур (далі – ЛТС). В основі кожного типу ЛТС лежить відповідний їй тип просторових структуроформувальних відносин. Ці відносини й відповідні їм ЛТС поділяються на дві великі групи – зумовлені взаємодією різних субстанцій ландшафту, яка проявляється у “вертикальних” процесах – конвекції, випадінні опадів, інфільтрації, випаровуванні тощо, і зумовлені горизонтальними потоками у ландшафті. ЛТС першої групи одержали в різних напрямах на національних школах ландшафтознавстві різних назв – морфологічні (генетичне ландшафтознавство), субстанційні та експозиційні (Г. Хаазе), геостаціонарні (В. Солнцев), а другої групи – конекційні (Б. Родоман), парадинамічні та парагенетичні (Ф. Мільков), векторні (Г. Хаазе), каскадні (М. Глазовська), гео- та біоциркуляційні (В. Солнцев). У цьому підручнику ЛТС першої групи називатимемо субстанційними, а другого – потоковими.

Спосіб виділення ЛТС залежить також і від розуміння поняття ландшафту. За його тлумачення як суто природної єдності («солнцевське» тлумачення ландшафту, див. рис. 4-а) при виділенні ЛТС враховуються лише природні відношення між його фаціями або геотопами. Такі ЛТС можна назвати природними. При розумінні ландшафту за Ф. Мільковим і Й. Шмітхюзеном (див. рис. 4-б, в), крім суто природних, враховуються також і відносини, істотно модифіковані або привнесені у ландшафт діяльністю людини. ЛТС такого типу називатимемо соціофункціональними.

Отже, типологія ЛТС, яка враховує лише найбільш загальні їх типи, є такою: ЛТС поділяються на природні та соціофункціональні, а серед природних доцільно розрізняти субстанційні та потокові ЛТС. В межах названих ЛТС виділяється по декілька їх типів і, таким чином, типологія територіальних структур, за допомогою яких розкривається такий складний феномен, як ландшафт, є доволі розгалуженою й складається принаймні з декількох десятків типів ЛТС (Гродзинський, 2007). Однак при цьому слід мати на увазі, що різні типи ЛТС досліджуються різними науками про ландшафт (ландшафтною архітектурою, ландшафтною екологією, перцепційною географією та ін.) відповідними цим наукам методами. Ландшафтознавство, як географічна наука, не претендує на вивчення усіх можливих територіальних структур ландшафту, а концентрує свої зусилля на пізнанні ЛТС мозаїчного типу, утворених відношеннями речовинної природи. Територіальні структури інших, ніж мозаїчна, типів, а саме – плямисті, мережеві та польові (континуальні), досліджують інші науки про ландшафт (найбільше – ландшафтна екологія), а ментальні структури ландшафту – перцепційна географія та енвайронментальна психологія.

Основою формування субстанційних ЛТС є територіальне тяжіння одних геокомпонентів або геомас до інших (певних видів ґрунтів до певних геологічних відкладів, рослинних асоціацій – до ґрунтів тощо; певних видів літомас до певних педомас, фітомас – до гідромас тощо). Внаслідок цього формуються територіальні структури ландшафту, в основі яких лежить подібність ландшафтних комплексів за вертикальною структурою, точніше – за складом геокомпонентів або геомас і за характером зв’язків між ними. Таким чином, виділення субстанційних ЛТС ґрунтується на об'єднанні елементарних ділянок ландшафту (фацій або геотопів) у ландшафтні комплекси вищих рангів на підставі їх подібності за складом геокомпонентів і їх властивостями. Іншими словами, суміжні й подібні за своїм вертикальним устроєм геотопи (або фації) об’єднуються у ландшафтні комплекси вищого рангу. Через те, що ці комплекси складаються лише з близьких за будовою і властивостями комплексів нижчого рангу, важливою їх ознакою є внутрішня однорідність.

Для того, щоби виділити субстанційну ЛТС необхідно задати критерії, за якими елементарні ділянки ландшафту об’єднуються у ландшафтні комплекси вищих рангів, визначити їх таксономічний ряд, встановити та показати на карті ареали, межі, взаємне розташування ландшафтних комплексів різного рангу, виконати їх типологію або класифікацію. Вирішення цих завдань можливе на основі дещо різних вихідних положень щодо сутності однорідності ландшафтних комплексів. Відповідно до цих положень матимемо й субстанційні ЛТС, які відрізняються як за таксономією ландшафтних комплексів, що її складають, так і за їх змістом.

Найбільш поширеними у географічному ландшафтознавстві є два підходи до виділення субстанційних ЛТС – генетико-морфологічний та геохорологічний. Перший з них асоціюється з науковою школою генетичного ландшафтознавства Московського університету, а другий – із німецьким ландшафтознавством.

Генетико-морфологічний підхід до виділення ЛТС (школа генетичного ландшафтознавства)

Виділення генетико-морфологічної ЛТС ґрунтується на принципі однорідності ландшафтних комплексів за їх походженням (генезисом), історією розвитку (еволюцією) та морфологією. Під останньою мається на увазі як зовнішній вигляд ландшафтних комплексів (їх фізіономія), так і їх вертикальна структура. Вважається, що близькі в генетичному відношенні ландшафтні комплекси мають й однотипну геокомпонентну будову, тобто є подібними за морфологією вертикальної структури ландшафту. Подібні вони також за фізіономічним виглядом, оскільки він значною мірою зумовлений генезисом рельєфу, який тісно пов'язаний з морфологією форм земної поверхні та їх просторових комбінацій.

Ідея щодо виділення різнорангових територіальних одиниць ландшафту на основі їх однорідності і закономірного поєднання геокомпонентів, була висунута в Росії представниками генетичного (докучаєвського) напряму природничої географії Р. Аболіним, Г. Висоцьким, Г. Морозовим та ін. Однак цими вченими не була розроблена таксономічна система цих одиниць й не були сформульовані критерії їх виділення. У 1930-ті рр. до вирішення цього