Ландшафтознавство

До іншого відхилення від правила «одна мезоформа – одне урочище» доводиться вдаватися при виділенні урочищ в межах плоских рівнин, де немає контрастних мезоформ рельєфу. Фактично, навіть і саму таку рівнину не можна вважати мезоформою земної поверхні – вона є її елементом, хоча й може займати дуже великі площі (як, наприклад, в межах Причорноморської низовини на півдні України). Диференціація рівнинних поверхонь на окремі урочища здійснюється за відмінностями в їх геологічній будові, умовах зволоження або засолення ґрунтів.

Наприклад, Причорноморській низовині властиві плоскі поверхні лише де-не-де ускладнені западинами та подами. Ці рівнинні поверхні займають площу в тисячі км2 й літологічно дуже однорідні – складені потужними лесовими суглинками. Однак окремі частини цієї плоскої лесової рівнини відрізняються за вмістом солей у ґрунтотворних породах, рівнем залягання ґрунтових вод та їхньою мінералізацією. В умовах степу засоленість і зволоженість – критичні компоненти ландшафту (див. § 3. 1), на дію яких відчутно реагує його грунтово-рослинний покрив. Через це в межах різних за засоленістю субстрату та режимом ґрунтових вод ділянок лесових рівнин формуються фації, однорідні в геоморфологічному та літологічному відношенні, але дуже різні за ґрунтами, рослинністю, зволоженістю та сольовим режимом. Сукупність таких територіально суміжних фацій розглядаються як окремі рівнинні урочища.

Особливість багатьох ландшафтів полягає в тому, що їх територія виразно поділяється на декілька частин, кожна з яких складається з характерної комбінації генетично близьких урочищ. Такі морфологічні частини ландшафту було запропоновано називати місцевостями. Місцевість – найбільша морфологічна частина ландшафту, яка відповідає сукупності мезоформ одного генетичного типу рельєфу і вирізняється характерним сполученням урочищ.

Причини виокремлення цих ПТК різноманітні, але найбільш виразні місцевості формуються внаслідок контрастності мезоформ земної поверхні, які складають певний генетичний тип рельєфу. К. Геренчук, який у 1954 р. і ввів поняття місцевості як морфологічної частини ландшафту, наводить приклад ландшафту Пасмового Побужжя. Його рельєф складається з двох крупних мезоформ – пасом і улоговин між ними. Хоча вони близького генезису та віку, однак їх різна морфологія зумовлює істотні відмінності між пасмами й улоговинами за гідрогеологічним режимом, четвертинним відкладами, ґрунтами та рослинністю. Таким чином, цей ландшафт складається з двох місцевостей, одна з яких відповідає пасмам, а друга – улоговинам між ними. Аналогічну ЛТС мають й багато інших височин, наприклад Тарханкутська в західній частині рівнинного Криму, де вапнякові пасма чергуються з улоговинами, в яких вапняки перекриті шаром глин і делювіальних суглинків. Хоча в генетичному відношенні пасма й улоговини являють собою один тип рельєфу (структурно-денудаційний), у ландшафтознавчому відношенні вони різні за складом урочищ і виділяються як окремі місцевості.

У межах височин, де пасом і улоговин немає, але добре розвинута мережа річкових долин, як окремі місцевості розглядають межиріччя, надзаплавні тераси, широкі заплави. Низовинним ландшафтам також властивий поділ на місцевості. У більшості випадків він зумовлений відмінностями в літогенній основі ландшафту (як на Поліссі), або істотним відмінностям у режимі ґрунтових вод і ступеня їх мінералізації (як в Причорноморській низовині та Кримському Присивашші). В горах місцевості виділяють як висотно-поясні утворення, через що й називають їх висотними місцевостями (Г. Міллер).

Найвищою таксономічною одиницею генетико-морфологічної ЛТС вважається ландшафт у його регіональному (індивідуальному) тлумаченні (див. § 2. 2). Згідно з визначенням М. Солнцева та його колег, ландшафт являє собою генетично однорідний природний територіальний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складений із притаманного тільки йому набору урочищ, які закономірно повторюються у просторі.

Згідно з М. Солнцевим, територія, яка відповідає ландшафту, повинна задовольняти наступним головним вимогам: 1) вона має один геологічний фундамент, під яким мається на увазі шар порід, нерівності поверхні якого визначають основні риси сучасного рельєфу (в геоморфології він називається субстратом формування рельєфу) ; 2) після утворення фундаменту розвиток ландшафту на всьому його протязі повинен протікати однаково (наприклад, не можна в один ландшафт об’єднувати дві ділянки, які мають однаковий геологічний фундамент, але одна з них перекривалась льодовиком, а інша – ні, або одна ділянка охоплювалась морською трансгресією, а інша була вільна від неї) ; 3) клімат не тільки однаковий на всьому протязі ландшафту, але й за всіх змін кліматичних умов з часу формування геологічного фундаменту ландшафту вони в його межах лишалися однаковими. За виконання цих умов, в межах ландшафту формується закономірний комплекс мезоформ земної поверхні, а ґрунтово-рослинний покрив відбиває його зонально-азональну однорідність і диференціацію ґрунтів і рослинних асоціацій за чинниками лише локального, а не регіонального масштабу.

Ландшафт розглядаються як