Ландшафтознавство

 

1- межі ландшафтних ярусів, 2 – межі ландшафтних смуг.

Ландшафтні яруси: А – підвищені вапнякові пасма з малопотужними чорноземами елювіального та транзитного режиму, Б – похила рівнина з солонцюватими чорноземними елювіально-гідроморфного режиму, В – плоска приозерно-приморська низина з ґрунтами галоморнфо-гідроморфного режиму

Ландшафтні смуги: Елювіальні: Е-1 – автономні вершини вапнякових пасом із чорноземами карбонатними короткопрофільними з інтенсивною інфільтрацією атмосферних вод; Е-2 – підвищені смуги підніжжя вапнякових пасом з локальним змивом чорноземів південних потоками зі смуг Т-3; Е-3 – автономні привододільні смуги з дефляційно небезпечними чорноземами південними на лесових суглинках;. Елювіальні слабкого транзиту: Et-1 – слабкопохилі привершинні смуги вапнякових пасом з інтенсивною міграцією атмосферних опадів і слабким змивом чорноземів карбонатних; Et-2 – слабкопохилі привододільні смуги з малою небезпекою змиву чорноземів південних від потоків зі смуг Е-3; Et-3 – слабкопохилі смуги похилої лесової рівнини із незначною небезпекою змиву чорноземів південних слабкосолонцюватих від потоків із Т-3; Et-4 – слабкопохилі смуги похилої лесової рівнини із незначною небезпекою змиву чорноземів південних від потоків із смуг Et-3; Et-5 – слабкопохилі смуги похилої лесової рівнини із підвищеною небезпекою засолення нижніх горизонтів чорноземів південних слабкосолонцюватих за рахунок підгрунтового стоку зі смуг ЕН-2; Et-6 – слабкопохилі смуги середньої частини похилої лесової рівнини із небезпекою засолення чорноземів лучних за рахунок підгрунтового стоку зі смуг Et-5; Et-7 – слабкопохилі смуги з підвищеною небезпекою змиву чорноземів південних середньосолонцюватих потоками зі смуг ЕН-3. Елювіально-гідроморфні: ЕН-1 – слабкопохилі, практично незалежні смуги лесової рівнини з чорноземами лучними; ЕН-2 – слабкоувігнуті смуги похилої лесової рівнини з небезпекою засолення лучних чорноземів підгрунтовими потоками зі смуг Et-4, Et-5 і Et-6; ЕН-3 – слабкоувігнуті слабкопохилі смуги з незначною небезпекою засолення чорноземів південних солонцюватих підгрунтовими потоками зі смуг від ЕН-2; ЕН-4 – слабкопохилі практично автономні смуги з солонцюватими темно-каштановими ґрунтами. Гідроморфні: Н-1 – слабкопохилі смуги нижніх частин схилів, середньої залежності від смуг ЕН-4, із небезпекою росту площі солонців; Н-2 – плоскі смуги притилового шву тераси з небезпекою розвіювання дернових малорозвинутих ґрунтів; Н-3 – плоскі терасові смуги із значною небезпекою росту площі солончаків від сильного зв’язку зі смугами ЕН-4; Н-4 – плоскі терасові смуги з дуже високою небезпекою збільшення площі солончаків внаслідок потоків зі смуг Н-5; Н-5 – плоскі прибережні смуги, зв'язані із Н-6 і Н-4, значної небезпеки розвіювання солей з поверхні солончаків; Н-6 – слабкоувігнуті смуги озерних улоговин (місцевий базис акумуляції площинних потоків). Транзитні: Т-1 – стрімкі (>15o) смуги верхньої частини схилів вапнякових пасом із значною небезпекою лінійної ерозії та змиву чорноземів карбонатних; Т-2 – сильнопокаті (8-15o) смуги середньої частини схилів вапнякових пасом із середньою небезпекою лінійної ерозії та змиву чорноземів карбонатних; Т-3 – сильнопокаті смуги (6-10о) нижньої частини схилів вапнякових пасом із середньою небезпекою змиву чорноземів короткопрофільних інтенсивними потоками зі смуг Т-1 і Т-2; Т-4 – середньопокаті (5-7o) смуги схилів лощин; Т-5 – пологі (2-3o) смуги верхніх частин схилів лощин і балок із середньою небезпекою змиву чорноземів південних, сильного впливу на смуги Т-7; Т-6 – пологі смуги верхніх частин абразійних схилів зі значною небезпекою змиву ТК потоками з Et-7; Т-7 – середньопокаті смуги нижніх частин схилів балок зі значною небезпекою лінійної ерозії та змиву чорноземів південних потоками зі смуг Т-5; Т-8 – стрімкі (>15o) смуги середніх і нижніх частин абразійних схилів з потенційною небезпекою гравігенних процесів. Транзитно-гідроморфні: At-1 – смуги днищ лощин і балок, сильно залежні від схилових смуг Т-4, Т-5, Т-6, Т-7, із небезпекою лінійного розмиву лучних ґрунтів.

Парагенетична ЛТС

Якщо в основі формування позиційно-динамічної ЛТС лежить зв'язок геотопів горизонтальними площинними потоками, то парагенетична ЛТС формується в результаті зв'язків між геотопами лінійними горизонтальними потоками. Отже, ця ЛТС виникає в результаті дії лінійного абіотичного потоку на геотопи. Її особливістю є те, що поблизу цього потоку парагенетичні зв’язки у ландшафті проявляються найбільш яскраво, а з віддаленням від нього послаблюються. Разом із цим послабленням поступово ”розчиняється” й сама парагенетична структура ландшафту. Цим вона відрізняється від субстанційних і позиційно-динамічної ЛТС, територіальні одиниці яких вкривають всю його територію. Парагенетична ж ЛТС проявляється тільки там, де є деяке лінійне «ядро збурення». Геотопи, які цим ядром не сформовані і не зазнають його впливу, до парагенетичних ЛТС не включаються. Отже, можуть бути території, де парагенетичних зв'язків немає, але не може бути територій, де б не було субстанційної та позиційно-динамічної структури ландшафту.

У ландшафтознавство термін «парагенетичний комплекс» ввів Ф. Мільков у 1966 р. і визначив його як систему суміжних, активно взаємодіючих територіальних одиниць спільного походження. Як такі комплекси він розглядав окремі схили, яружно-балкові системи, карстові улоговини, річкові басейни й навіть регіони з кількох фізико-географічних провінцій, що мають спільне походження та взаємодіють між собою. Таке широке тлумачення парадинамічного комплексу утруднювало їх систематизацію та обґрунтування таксономічної системи одиниць. Зважаючи на