Методичні рекомендації про порядок надання психологічної допомоги працівникам в екстремальних і надзвичайних умовах

- Раптовість. Лише деякі нещастя дають змогу передбачити розвиток подій і попередити потенційних жертв – наприклад, поступово сягаючі критичної фази повені або буревій, що повільно насувається, шторм.

- Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя й катастрофи трапляються не скрізь і не щодня, люди часто неготові до такого перебігу подій і вчаться переживати їх лише у момент стресу.

- Тривалість. Цей фактор варіює час від часу. Наприклад, повінь може повільно наступати і спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить значні руйнування. Проте, у жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках захоплення літака злочинцями з подальшими переговорами для отримання викупу) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем або годиною.

- Відсутність контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф; може пройти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю зберігається надовго, навіть у компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки „засвоєної безпорадності”.

- Горе і втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з рідними, друзями або втратити когось із близьких. Найважче – це очікувати на трагічну звістку. Крім того, жертва може тимчасово або назавжди втратити через катастрофу свою соціальну роль і позицію (сім’я, робота, посада, майно, гроші, друзі, рідні, звичне оточення, місце проживання тощо). У випадку тривалих травматичних подій людина може втратити будь-яку надію на відновлення втраченого.

- Постійні зміни. Людина в результаті екстремальної ситуації може виявитися в зовсім нових і ворожих умовах. Руйнування і збитки, викликані катастрофою, можуть виявитися невідновними. Жертви НС часто страждають порушеннями функцій уваги й пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили і де перебували в ці дні). Багато хто скаржаться на нудоту, „тяжкість” у голові, неприємні відчуття у кишечнику, порушення апетиту, сну. Іноді через якийсь час після початку рятувальних робіт починаються відмови від їхнього виконання людей, які не мають спеціальної психологічної підготовки (особливо від робіт, пов'язаних з діставанням та транспортуванням тіл загиблих), значно збільшується кількість помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

- Вид смерті. Навіть короткі загрозливі ситуації можуть змінити особистісну структуру людини і його „пізнавальну карту”. Повторювані зіткнення зі смертю можуть призводити до глибоких змін на регуляторному рівні. При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна важка екзистенціальна криза.

- Моральна непевність. Жертва катастрофи може постати перед необхідністю приймати рішення, пов'язані із системою її життєвих, моральних і світоглядних цінностей, – наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.

- Поведінка під час події. Кожен хотів би виглядати якнайкраще у важкій ситуації, але вдається це небагатьом. Те, що людина зробила або не зробила під час катастрофи, може переслідувати її дуже довго після того, як тілесні рани вже загоїлися.

- Масштаб руйнувань. Після катастрофи людина, що її пережила, швидше за все, буде вражена тим, що сталося з її оточенням і звичною соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людину адаптуватися до них або залишитися поза соціальною групою; в останньому випадку емоційні втрати поєднуються із соціальною дезадаптацією.

 

На місці ліквідації наслідків НС присутні постраждалі, яких можна умовно розділити на кілька груп:

- Жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку НС (наприклад, люди, що перебувають у завалі під плитами при землетрусі, під уламками літака, затиснуті в машині при автомобільній катастрофі або перебувають на даху затопленого будинку, рятуються на дереві при повені).

- Постраждалі, тобто особи безпосередньо фізично (поранені, травмовані, отруєні, з опіками, вражені радіацією), матеріально (зруйнований будинок, втрачене майно, гроші, худоба), люди, які втратили своїх рідних і близьких або не мають інформації щодо їхньої долі;

- Свідки, які, незважаючи на те, що не постраждали фізично, не постраждали їхні родичі й близькі, залишилося цілим їхнє майно, також отримують психологічну травму, оскільки трагедія відбулася зовсім поруч. Вони приміряють можливі наслідки на себе, на своїх близьких за принципом: „на його місці міг би бути я” (наприклад, це можуть бути люди з будинку поруч зі зруйнованим, або пасажир, що спізнилася на літак, який розбився).

- Спостерігачі (так звані „роззяви”) – люди, які безпосередньо не були учасниками надзвичайної ситуації, але довідавшись від знайомих або із засобів масової інформації про подію, прибули на місце.

- Фахівці, що беруть участь в аварійно – рятувальних заходах.

Перша група потерпілих – жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку надзвичайної ситуації.

Завдання, які розв'язує відносно них психолог (або інший фахівець, що надає психологічну допомогу) :

- Інформаційна підтримка (інформування про те, що допомога вже надходить; повідомлення про те, як необхідно поводитися в цій ситуації, щоб вижити). На першому етапі ця форма психологічної допомоги є необхідною й оптимальною. Її ціль – психологічна підтримка життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу Технічна складність проведення рятувальних робіт у зонах катастроф, стихійних лих може призводити до того, що потерпілі протягом досить тривалого часу виявляться в умовах