Особливості соціальної роботи з молоддю

У людини завжди є елементарні, так звані вітальні потреби, що забезпечують його просте фізичне існування. Якщо вони не задовольняються, людина вмирає. Повна відсутність потреб в ідеалі неможлива. Задовольняючи одні потреби, людина відчуває необхідність у все нових і нових.

Між соціальними і біологічними можна ще виділити проміжні потреби – соціально-біологічні. До них можна віднести, наприклад, потребу в лідерстві, лідерських організаціях, а також потребу в забезпеченні особистої безпеки, в груповій придатності, організації колективного життя та ін.

По суті, людина підкоряється звичайним і соціально-біологічним потребам несвідомо, невимушено, на рівні ірраціональної поведінки.

Якщо біологічні (звичайні) потреби є потребами самозбереження (в харчуванні, одязі, житлі, відпочинку, сну, продовженні роду, піклуванні про нащадків), то соціальні встановлюють вищі цілі життєдіяльності. Їх представляють основні цінності (абстрактні ідеї) – Істина, Віра, Краса, Доля, Добро, Благо, Справедливість.

Потреби – це дещо інше, як пробуджуючі мотиви до відповідних вчинків, діяльності в цілях задоволення насущних потреб, і таким чином, шлях до видалення деякого дискомфортного стану: “Я цього хочу, бажаю, але поки цього не маю, не досяг, не зробив” і т. п.

Задоволення потреб можливе тільки в процесі тісного взаємозв’язку людини (суб’єкта) із зовнішнім середовищем в результаті відповідної його діяльності.

Потреби динамічні, вони змінюються, ускладнюються. Їх розвиток базується на раніше задоволених потребах, а нові з’являються і задовольняються в процесі включення людини в більш складні сфери діяльності. Потреби вистроюються в логічній ієрархічній послідовності і взаємозв’язку таким чином:

вітальні потреби – первинні, забезпечують перш за все біологічне, фізичне існування людини;

соціальні потреби – не тільки біологічної, фізичної властивості, але і духовні, пов’язані з освітою, інтелектуальним розвитком, що сприяють розвитку (в процесі їх задоволення) самого суспільства. Вищою формою соціальних потреб є ті, які пов’язані з потребами в самореалізації, самозатвердженні, удосконаленні особистості. Останні неможливі без елементів творчості в діяльності людини.

Кожна людина включена (причому в різному ступені) в певну систему відносин. Різну по специфіці, складності, наявності в ній суб’єктів. На цій основі використовуються і різні системи класифікації потреб.

Виділяють такі потреби:

по сферах діяльності людей (трудові, потреби пізнання, спілкування, рекреації) ;

по об’єкту самих потреб (матеріальні і духовні, естетичні і етичні) ;

по функціональній ролі потреб (самозбереження людини і потреби що забезпечують її розвиток; першочергові і другорядні; периферичні і центральні; стійкі і ситуативні або менш тривалі) ;

по суб’єкту потреб (індивідуальні групові, колективні, суспільні).

 

 

Основоположною якість, що формується на основі високої духовності людини є громадянство. Цим терміном древні філософи (а саме грецькі) позначали відповідальну участь людини в громадських справах.

Громадянство – поняття вкрай об’ємне і багатопланове. Воно включає в себе всі сторони соціальної діяльності: виробничо-економічну, громадсько-політичну і соціально-побутову, які тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

Поняття “громадянство” в найбільш загальному плані трактується в двох змістах: а) громадянин як підданий конкретної держави; б) громадянин як свідомий член суспільства.

З точки зору змісту громадянство – це сума певних соціальних, політичних, морально-психологічних якостей особистості, які формуються на протязі всього життя людини, але особливо інтенсивно – в юнацькому і молодіжному віці. Достатньо оригінальним і співзвучним нашому розумінню є визначення, що дав німецький соціолог М. Штингер. “Громадянство, – писав він, – не що інше, як думка, що держава – це істина людина, і що людська цінність окремої особистості в тому, щоб бути громадянином держави. Бути хорошим громадянином – це найбільш висока честь, важливіше якої нічого не існує”.

Громадянство детермінує наявність і певної громадянської політики людини, яка забезпечує його активну участь у всіх соціально-економічних, політичних і соціальних перетворень в державі, а значить створює умови для формування більш динамічних, демократичних, суспільних відносин. Така позиція базується на глибокому усвідомленні того, що кожна людина є невід’ємною частиною своєї нації, свого народу. В даному випадку мова йде про наявність у громадянина, особливо молодого, певних національних почуттів, які сприяють його ідентифікації зі своїм народом.

Національні почуття не є (та і не можуть бути) природженими або автоматично успадкованими, сформованими. Вони лише певним чином базуються, закріплюються на рівні усвідомлення завдяки предметному вивченню людиною історії, традицій, культури, звичаїв свого народу. Такі почуття закріплюються в процесі комплексного національного виховання, формування у людини національного самоусвідомлення.

Національне самоусвідомлення – це не тільки певні ідеї, погляди, суспільна позиція. Це – явище реального буття, суспільних відносин, складний і доволі суперечливий процес, що обумовлений багатьма факторами, суттєве значення серед яких мають ціннісні орієнтації.

На формування національного самоусвідомлення молодих громадян в Україні суттєво впливає менталітет українців як нації, народу, спільноти. Така ментальність – явище неоднозначне, адже нашим предкам були властиві одночасно з демократизмом, толерантністю, милосердям, прагненням до свободи і незалежності і такі далеко не найкращі риси, як анархізм, тяга до міжусобної боротьби і бунтів, протиставлення особистих інтересів суспільним, загальнодержавним, певний політичний конформізм і т. п. Іншими