Особливості соціальної роботи з молоддю

Пізніше ідеї громадянського виховання особистості розвивали Аристотель, Ж. -Ж. Руссо, Т. Кампанелла, К. Гельвецій, П. Гольбах, Н. Костомаров, К. Ушинський, а в радянські часи – А. Луначарський, А. Горький, А. Макаренко, В. Сухомлинський, інші письменники, вчені, педагоги, суспільні і державні діячі.

Криза духовно-теоретичних, моральних і життєвих цінностей в радянському суспільстві, особливо в роки “перебудови”, привів до того, що поглибилась не тільки криза в освіті, але і криза поколінь взагалі.

Ця криза має місце і сьогодні, в період формування нових держав – бувших союзних республік СРСР. Серед причин, що її обумовлюють слід назвати зменшення кількості суб’єктів виховного процесу. Раніше в Україні їх було від 10 до 15, сьогодні – одиниці. Соціальні інститути, що займались вихованням молоді в школі, на виробництві, втратили або зменшили свій вплив на формування особистості молодого громадянина.

В багатьох країнах питання про виховання – це питання високої державної політики. Приведемо приклад високих вимог до виховання учнів шкіл – уривок з Послання президента США від 04. 02. 97 “Про положення країни” під назвою “Освіта – це проблема національної безпеки”: “Школа повинна виховувати характер. Ми повинні навчити своїх дітей бути достойними громадянами. Ми повинні і далі підтримувати порядок і дисципліну, підтримувати ті общини, де є шкільна форма, “комендантський час”, покарання за прогули, вигнання з класу учнів, що заважають навчальному процесу, повна нетерпимість до зброї і наркотиків в школах”.

В Україні і інших країнах перехідного періоду принципове значення мають рівень і характер виховання юних громадян, починаючи зі школи і закінчуючи університетом або академією.

Неоцінимою є роль вчителя, викладача. Вчитель – не просто вихователь, а носій батьківських функцій, тому він повинен мати мотивацію і здібності до виховання, бо особистість виховується особистістю, її прикладом.

Духовне багатство, громадянство молоді створюють сприятливі умови для формування у неї високих патріотичних почуттів.

Патріотизм – це певне почуття, яке ми відносимо до емоційної сфери особистості. Це її відношення до Батьківщини, Вітчизни. Таке почуття є сильним стимулом до певних вчинків, дій людини.

Окремі автори рахують, що почуття патріотизму проявляється таким чином:

через почуття власної гідності;

самореалізацію кожного громадянина, його готовність і здатність забезпечити економічний і соціальний благоустрій держави;

піклування про збереження власного фізичного, психічного і морального здоров’я;

створення міцної сім’ї, готовність і здатність до народження і виховання здорових дітей.

Світовий досвід показує, що у кожного народу історично складається своя система не тільки громадянського але й патріотичного виховання.

“Патріотизм – це любов до суспільства, відданість йому, намагання своїми діями служити його інтересам”.

Основними принципами патріотичного виховання молоді є:

а) єдність національного і загальнолюдського, тобто формування національного самоусвідомлення, любові до рідної землі, свого народу, традицій, звичаїв всіх народів, що населяють країну, оволодіння здобутками світової культури;

б) природовідповідність виховання – врахування багатогранної і цілісної природи людини, її анатомо-фізіологічних, психологічних, національних, релігійних і інших особливостей;

в) відповідність культурі – здійснення виховного процесу в відповідній рідній для підлітка культурній сфері, в органічному зв’язку з історією його народу, релігійними і іншими традиціями;

г) демократизація – розвиток різноманітних форм співпраці і взаємодії між суб’єктами виховання, повага до суверенітету особистості, розуміння її запитів і потреб;

д) безперервність і поступливість – перетворення виховання в процес, що продовжується все життя людини, забезпечуючи безперервність від дошкільної праці до виховання під час навчання і суспільно корисної праці;

е) етнізація – наповнення виховного процесу національним змістом, направленим на формування національного самоусвідомлення громадян;

ж) гуманізм, що призваний затверджувати високе соціальне призначення людини, його честь і гідність, цінності як особистості, право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей.

В практичному плані патріотична робота передбачає наявність різних форм, які можна згрупувати в три групи:

1) масові заходи, які охоплюють велику аудиторію слухачів, глядачів, учасників;

2) групові акції, які поєднують молодь на основі однакових інтересів;

3) індивідуальна виховна робота з молоддю, направлена на формування у неї патріотичних почуттів.

Серед форм патріотичного виховання молоді можна назвати такі:

участь молоді у краєзнавчій роботі;

залучення молоді до акцій-маршів, зборів, форумів, що присвячені захисту миру, святам свого народу, держави, краю;

організація молодіжної дипломатії, мета якої – об’єднати молодь навколо патріотичних ідей для вирішення соціально-економічних і політичних проблем;

розширення вишукувальних досліджень, участь молоді в роботі музеїв, театрів, творчих союзів і т. п.

Система патріотичного виховання повинна базуватися на розвинутій структурі громадянських акцій і заходів, які передбачають масовість і колективізм.

Патріотичне виховання – є цілеспрямований, безперервний процес соціалізації особистості, результатом якого є об’єднання національної самосвідомості і державного світогляду, емоційне, чуттєве, дієве і вольове служіння народу і державі.

Сучасній Україні, як і іншим країнам, необхідні громадяни-патріоти, що не просто глибоко усвідомлюють, що таке вітчизна, держава, нація, національна ідея, право, обов’язок і