Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку

Отже, план Маршалла, з одного боку, сприяв подоланню труднощів американської економіки, відбудові Європи, з іншого – призвів до розколу Європи на союзників і противників СРСР та США, став однією з причин «холодної війни».

Важливою умовою економічного розвитку було розширення ринку. Внутрішній ринок отримав свій розвиток завдяки становленню «держава процвітання». «Держава процвітання» – держава, яка гарантує сн громадянам певний рівень матеріального і соціального забезпечення політичні права і свободи. Прибутки населення зростали, а відповідно зростало і споживання. Зі збільшенням прибутків змінювалася система споживання. Зменшувались витрати на харчування, зростали ціни товари довгострокового користування: будинки, автомобілі, телевізори, пральні машини тощо. Значним фактором економічного зростання став бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Це у свою чергу викликало інтернаціоналізацію господарського життя і підштовхнуло країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому випадку їхня продукція була неконкурентоспроможною на світовому ринку. Західна Європа стала одним із центрів світової торгівлі. Європейський експорт перевищував американський у 4 рази.

Роки економічного зростання збіглися з періодом видобутку дешевої нафти. Після війни почалась експлуатація покладів нафти в районі Перської и. Низька собівартість, висока якість і значні обсяги видобутку призвели до витіснення з ринку вугілля, що відразу скоротило витрати на виробництво. На післявоєнний час припадає найбільший рівень інвестицій у промисловість. Відбувалась якісна перебудова на основі впровадження досягнень НТР. «Холодна війна» стимулювала розвиток військово-промислового) комплексу. Підтримка економічного зростання була політикою и країн Заходу, які активно сприяли і заохочували інвестиції та стимулювали споживання.

Стрімке економічне піднесення 1950-1960-х рр. істотно змінило країни у. Вони стали в більшості своїй індустріальними країнами. Зростання економіки відбувалося за рахунок промисловості, й відповідно, зменшувалася частка сільськогосподарського виробництва. Вагомі зміни також відбулися у промисловості.

У ці роки було завершено перехід до технологій масового виробництва. Домінуючу роль починали відігравати новітні галузі виробництва: радіотехнічна, електронна, хімічна, авіаційна. Відчутно зменшилась частка традиційних галузей промисловості: металургійної, текстильної, вуглевидобувної.

Не зважаючи на зменшення частки сільськогосподарського виробництва в економіці, сільське господарство також переживало піднесення, хоча не таке бурхливе, як промисловість. Частину сільськогосподарських процесів було механізовано, розвивалося фермерське господарство, різні форми кооперації. У 1970-ті рр. Західна Європа вже могла забезпечувати себе багатьма видами сільськогосподарської продукції і навіть стала експортером.

Новим помітним явищем післявоєнної економіки країн Заходу став випереджаючий розвиток невиробничої сфери (сфери послуг). Цьому процесу сприяло становлення «держави процвітання», розвиток торгівлі, становлення сервісного, гарантійного обслуговування побутових товарів тривалого вжитку (холодильники, телевізори і тощо).

Перехід до технології масового виробництва привів до появи великих підприємств і фірм, що неодмінно повинно було сприяти зменшенню конкуренції. Але зростання промисловості, що створило сприятливі умови розвитку підприємництва, не давало змоги проявитися цій тенденції. До того ж, уряди західних країн проводили політику сприяння конкуренції.

У результаті склалася ситуація, коли в певній галузі виробництва домінувало кілька фірм.

Економічне зростання було нерівномірним, що зумовлювало занепад одних і піднесення інших країн Заходу. На сучасному етапі все залежить від рівня насиченості виробництва передовими технологіями. Так, США втратили першість у темпах розвитку. З'явилися три центри світового виробництва: США, Європа, Японія. Слідом за «великою сімкою» почали стрімко розвиватися «нові індустріальні держави»: Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі та ін.

Важливим фактором розвитку стали інтеграційні процеси, які розвиваються у двох напрямках: горизонтальному – створення транснаціональних корпорацій і вертикальному – створення міждержавних економічних і політичних союзів.

Могутнім каталізатором інтеграційних процесів стала Друга світова війна і НТР. В умовах надвиробництва з'являється спеціалізація, яка деякою мірою знищує конкуренцію шляхом поглинання або об'єднання підприємств однієї галузі. У 1960-1970-ті рр. така тенденція стала визначальною у світовій економіці. Окремі корпорації захоплювали певні гал виробництва в усіх країнах. Таким чином створювалися транснаціональні корпорації, які з часом поглинають і неспоріднені галузі виробництва для забезпечення стабільного існування шляхом перекачування капіталовкладень з одних галузей («нерентабельних») в інші («рентабельні Створення транснаціональних корпорацій стало стимулятором економічного розвитку світу на основі політики неоколоніалізму – поширення ринкових відносин на нові регіони світу і залучення національних господарств до світового.

Провідниками цієї політики стали бретон-вудська система розрахунків (запроваджена в 1944 р., основою міжнародних розрахунків став долар США), Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції розвитку (Світовий банк).

Завдяки таким могутнім фінансовим інститутам транснаціональні і порції нав'язують країнам моделі розвитку, які гарантують отримати прибутку і вільний його вивіз.

До країн, яким надається допомога Міжнародного валютного фонду Світового банку, ставиться дві головні вимоги: політична стабільність і проведення ринкових реформ. За умови їх виконання країні надається під 5-6% річних.

Вертикальна інтеграція має кілька аспектів: економічний, політичний, воєнний. Бона активно розвивається починаючи з 1950-х рр. і має найбільші успіхи в Європі (ЄС, РЄ, НАТО тощо).

Схожі інтеграційні процеси відбуваються і в інших регіонах світу: Латинській Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні тощо.