Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку

Після падіння комуністичної системи нові держави проголосили, що вони обирають демократичний шлях розвитку. Проте демократія зустрічає досить серйозний опір, що пов'язано з економічними і політичними процесами в нових державах. Становлення демократичних режим із збіглося з періодом жорсткої економічної кризи і значним падінням рівня життя. У цих країнах під прикриттям демократичних гасел правлячої еліти процвітає корупція, йде розкрадання національних багатств. З'явилася навіть категорія політиків, які, вміло маніпулюючи демократичною фразеологією, домагаючись підтримки і допомоги США та країн Західної Європи, використовували владу з корисливою метою, насаджуючи и країнах авторитарні режими. Таке явище притаманне країнам СНД та Латинської Америки. Яскравим прикладом цього може стати президентство А. Фухіморі в Перу.

Після Другої світової війни країни Заходу вступили в новий період свого розвитку. Після повоєнної відбудови розпочався процес становлення і розвитку моделі «держави процвітання», яка, переживши кризу 1970-х рр. і «консервативну революцію» 1980-х рр., зміцніла і продовжила свій розвиток. Модель «держави процвітання», що базується на ліберальній демократії, ринковій економіці й системі соціального захисту, забезпечує високий життєвий рівень громадян і. невпинний розвиток країн Заходу.

При розгляді особливостей розвитку країн Західної Європи, варто також звернути увагу на ідею формування єдиної Європи. Думки європейських політиків досить довгий час були розбіжними, і лише в другій половині XX ст. вона знайшла своє практичне втілення. Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови.

Передумови створення єдиної Європи

Цивілізаційні. Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів.

Економічні. Можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку.

Історичні. Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення до єдності (насилля або добровільно).

Воєнно-політичні. Спільність інтересів із головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних і воєнно-політичних союзах, урегулювання територіальних суперечок.

Геополітичні. Можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій.

Європейська інтеграція є наочним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, воєнний. Вона активно розвивається починаючи з 1950-х рр. її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС),, яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС). У 1961 р. ОЄЕС замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою щодо створення галузевого об'єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу) у Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об'єднання було створення європейського органу управління, незалежного від урядів країн.

Наступним кроком на шляху до Європейської інтеграції стало створення 25 березня 1957 р. Європейського економічного співтовариства (ЄЕС; «Спільний ринок») і Європейського співтовариства з атомної енергетики (ЄСАЕ; «Євроатом»).

Мета діяльності ЄЕС – сприяння розвитку національних економік і захист Європи від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.

У другій половині 1960-х рр. відбувається об'єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з. метою створення єдиних керівних органів. У 1968 р. формується єдиний митний союз.

Подальший розвиток ЄЕС відбувається шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції (Маастрихтські угоди про створення Європейського співтовариства, 1992 р.).

Процес становлення ЄЕС був тривалим і супроводжувався кризовими явищами, викликаними структурними змінами в економіці країн.

Було чимало й противників створення ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу Спільному ринку Велика Британія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), куди увійшли Велика Британія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія. ]

У 1960-ті рр. між ЄЕС і ЄАВТ розгорілася гостра конкурентна боротьба, у якій ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) частка ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26 до 32%, у той час як ЄАВТ зменшилася з 16, 5 до 15%. У результаті: цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити до ЄЕС, і першою з них Велика Британія.

У 1970-ті рр., до ЄЕС вступили Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1980-ті – Греція, Іспанія, Португалія.

Перехід держав світу від конфронтації до співробітництва, завершення «холодної війни» (друга половина 1980-х -1990-ті рр.) дали; новий імпульс інтеграційним процесам у Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення Європейського Союзу (залучення нових членів за рахунок країн.. ; ; Центрально!, Північної, Східної Європи).

У 1987 р. члени ЄЕС ввели в дію Єдиний європейський акт, згідно з яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх; законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду I з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення і Європейського економічного простору (ЄЕП). 6 лютого 1992 р. у Маастрихта (Нідерланди) країни – члени ЄЕС підписали угоди, згідно з якими з 1 січня 1993 р. розпочав функціонувати єдиний ринок. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого в 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору –