Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку

Злочинність підштовхується бажанням досягти швидкого матеріального збагачення незаконним шляхом. До важких психологічних наслідків призводить хронічне безробіття. Навіть якщо людина отримує допомогу, вона втрачає самоповагу. Соціальна апатія переходить в агресивність і відповідно в насильство. Частина безробітних вважає причиною свого стану іноземних робітників, які займають їхнє місце. Це призводить до поширення ультра націоналістичних гасел і до погромів помешкань іноземців.

Політичний розвиток країн Заходу в другій половині XX ст.

Розвиток політичної історії країн Заходу в післявоєнний період – де насамперед розвиток ліберальної демократії. Він відбувався двома напрямками.

У 1970-х рр. у Західній Європі було ліквідовано останні фашистські та авторитарні режими. У 1974 р. в результат! революції був відкритий шлях до демократії в Португалії. У цьому ж році було повалено військовий режим у Греції. У 1975 р. після смерті Ф. Франко демократичний шлях розвитку вибрала Іспанія.

Усі ці роки в країнах Заходу проходив процес розширення загального виборчого права. На сьогодні тут не існує жодної країни, де жінки не мали б права голосу. Після масових кампаній за громадянські права у США було скасовано всі видй політичної дискримінації негрів. Віковий ценз у більшості країн знизився до 18 років. Утвердження загального виборчого права закріпило принцип народовладдя, згідно з яким народ і тільки він є джерелом влади. Підтвердженням цьому є все більше використання методів прямої демократії (референдуми) у вирішенні важливих загальнонаціональних питань. Так, французи в 1969 р. шляхом референдуму вирішили долю президента Ш. де Голля, а в 1980 р. шведи прийняли рішення про закриття атомних електростанцій.

Але демократія сама по собі ще не є повною гарантією свободи. Часто буває, коли народні обранці більшістю голосів приймають рішення, «які порушують права громадян. Тому важливо, щоб поряд із розвитком демократії відбувався процес зміцнення і розширення прав і свобод громадян. Після Другої світової війни їх перелік збільшився. У 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка складається з 30 статей. У ній в єдине ціле зібрано громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права. Згодом було прийнято Декларацію прав дітей.

Важливим фактором гарантії свобод є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Завдяки цьому виключається концентрація влади, узурпація і зловживання нею. Цей принцип є основою державного устрою країн Заходу незалежно від форми правління (республіка, монархія).

Після Другої світової війни в умовах, коли відбувався процес формування «держави процвітання», зростала роль виконавчої влади. У руках президента,, прем'єр-міністра й міністрів концентрувалася величезна влада, як таємна, так і відкрита, що призвело до зловживань та політичних скандалів: 1962. р. – у ФРН, 1972 р. – у США, протягом 1976-1983 рр. – в Японії, в 1980-1990-ті рр. – в Італії та ін.

У результаті розширення функцій держави зростає бюрократизація суспільства, що призводить до таких зловживань, як хабарництво, зволікання, здирництво та ін. Це викликало масові протести, які стали основою приходу до влади в 1970-1980-х рр. діячів «консервативної революції». У ході боротьби з. бюрократією вдосконалювалися форми контролю за державними установами з боку громадськості. У багатьох країнах уведено спеціальну посаду парламентського уповноваженого з прав людини, який збирає й обнародує скарги громадян на чиновників і представляв на цій основі свої рекомендації.

Незважаючи на ці негативні явища ідея демократизації укорінилася в громадській свідомості. Цьому сприяло те, що становлення демократії збіг лось з економічним піднесенням 1950-1960-х рр. У свідомості пересічних громадян демократія асоціювалася з добробутом, Укоріненню демократії сприяли зміни в політичній культурі. Зростання добробуту, освіченості зумовили розмивання соціальних гарантій у суспільстві, поширеними стають політична поміркованість, діалоги, компроміс, Це сприяло посиленню впливу поміркованих партій, які знаходяться в центрі політичного спектра: ліберальні, консервативні, християнсько-демократичні, соціал-демократичні та ін.

Вплив же радикальних партій знижувався, і вони повинні були пристосовувати свої доктрини до настроїв має. Ті, хто не бажав цього робити, опинялись в ізоляції. Деяких це підштовхнуло до розгортання масового терору, який став серйозною проблемою для країн Заходу в 1970-ті рр. Завдяки діям поліції і за відсутності спеціальної бази для радикальних, рухів тероризм якийсь час вдалося вгамувати. Проте на початку 1990-х рр. він розгорнувся з новою силою. Основою сучасного тероризму є невирішеність національно-територіальних проблем, різниця у рівні життя у країнах світу. Особливого розмаху досяг ісламський тероризм. Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку став відправною точкою розгортання боротьби з тероризмом у планетарному масштабі.

В умовах демократії головне завдання політичних партій – забезпечити собі масову підтримку і здобути владу. У боротьбі за голоси виборців політичні партії прагнуть врахувати загальнонаціональні, а не вузько специфічні потреби певного соціального прошарку, як це було наприкінці XIX – на початку XX ст.

Зростання впливу політичних партій має низку негативних наслідків. Багато важливих питань вирішуються кулуарно, в партійних канцеляріях, фракціях. Тривале перебування при владі, як правило, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію. Яскравим прикладом цього може стати політичний розвиток Італії та Японії.

Своєрідною реакцією на засилля партій стала поява в 1970-х рр. масових демократичних, екологічних («зелені»), пацифістських, феміністичних, антиглобалістських та інших