Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

 

Талант і світогляд Ольги Кобилянської формувався у важких умовах Буковини кінця XIX століття, коли австрійський уряд проводив на Буковині послідовну політику соціального й національного гноблення місцевого населення. Унаслідок такої політики майбутня письменниця змогла закінчити лише чотирикласну німецьку школу, українську ж мову та літературу, історію, культуру рідного народу їй довелося вивчати самотужки. І одним із тих чинників, які не давали їй збитися на манівці, прищеплювали любов до простого, знедоленого народу, до його поезії і мови, була в той час, безперечно, народна творчість. В автобіографії письменниця вказує на людину, яка особисто звернула її увагу на народні пісні, їх багатство і свіжість. Ця людина – болгарський письменник Петко Тодоров. Саме він зорієнтував Кобилянську на вивчення народної поезії, на освоєння її скарбів у художній творчості. Хоча треба зауважити, що в сім'ї Кобилянських дуже шанували народну пісню, казку, легенду, тому пісня й казки були постійними супутниками юної Ольги ще з дитинства. Висвітлюючи питання про вплив фольклору на творчість Кобилянської, критики завжди в першу чергу згадують повість «В неділю рано зілля копала», адже роль народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» при написанні цього твору загальновідома. Взагалі багато літературознавців, критиків, вчених займалося вивченням питання олітературнення народної балади-пісні « Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», даючи найвищу оцінку Ользі Кобилянській. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного дослідження повісті Ольги Кобилянської в руслі сучасних методологічних підходів. Цікавою і на сьогоднішній день залишається проблема дослідження фольклору. Історія і культура певного народу відкриває найпотаємніші його скарби – світогляд. Саме фольклор займає одне з перших місць у розкритті світобачення та світовідчуття окремої нації. Коли ж питання вивчається під кутом зору певної творчої особистості, то відповідь на таке питання стає ще багатшою. Що ж до проблеми олітературнення, то вона не була в українській літературі предметом спеціального наукового дослідження. Зустрічаються лише поодинокі випадки в роботі Л. Курбаса, А. Денисюка, А. Чиркова. Мета роботи – дослідити вплив усної народної творчості на творчість письменниці, розглянути народну баладу «Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці» як фундаменту для написання твору, розкрити особливості написання повісті і порівняти твір з ознаками усної народної творчості; розкрити образи головних героїв повісті „У неділю рано зілля копала ”. Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:

дати визначення терміну «балада», розкрити специфіку жанру;

дослідити задум авторки щодо написання повісті,, У неділю рано зілля копала ”, історію її видання;

визначити місце твору О. Кобилянської в історії українського та світового письменства; – простежити наявність образів- архетипів у творі;

виявити наявність певних трансформацій балади у повісті;

показати спільні та відмінні ознаки балади «Ой, не ходи, Грицю…» та повісті О. Кобилянської « В неділю рано зілля копала»;

Об’єктом дослідження є повість «В неділю рано зілля копала» та балада «Ой, не ходи, Грицю... «.

Предметом наукового дослідження є фольклорні джерела повісті О. Кобилянської « В неділю рано зілля копала», історія написання твору, інтерпретація народної балади письменницею.

Методи дослідження. В роботі використано культурно-історичний, психологічно-аналітичний та порівняльно-історичний методи. Це дало можливість дослідити твір Ольги Кобилянської в контексті суспільно-політичного та духовного життя гуцулів та циган на початку ХХ ст., літературних уподобань та духовних ідеалів самої письменниці, доторкнутись до фольклорного багатства українського народу.

Структура роботи. Випускна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (43 найменування). Загальний обсяг роботи – 42 сторінки.

 

 

Головним джерелом, яке послужило фундаментом для написання твору «У неділю рано зілля копала» є народна пісня-балада «Ой не ходи, Грицю…». Пісня-балада – є синтез двох жанрів: пісні та балади. Пісня – найпоширеніша форма народної і професійної вокальної музики, яка має куплетну побудову й призначена для виконання співом. Пісні бувають професійні (твори композиторів – пісні камерні, масові тощо) та народні. Народні пісні виникають переважно з мелодіями, їх поділяють на трудові, календарно-обрядові, історич В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 -I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-романтиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 – збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж – цілком оригінальні балади, де використані