Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Спільними рисами балади і повісті є сюжет, ліризм, конфлікт і його розв’язка. Також ми можемо сказати щодо повісті Кобилянської, то умовно вона належить до художніх творів, в яких повністю взято за основу сюжет балади «Ой не ходи Грицю» та подано його інтерпретацію. Не дивлячись на те, що багато письменників використовували цю баладу для написання своїх творів, однак багато критиків, літературознавців дають найвищу оцінку в олітературненні цього жанру усної народної творчості саме Ользі Кобилянській. Так В. Бобинський відзначив, що Кобилянська «дала нам незрівнянну ліричну епопею кохання -- «В неділю рано зілля копала…» [43]. Поряд із найкращими творами класиків ставив цей твір Є. Кирилюк. О. Дорошкевич зауважив, що у своїй повісті Кобилянська «зовсім одходить од соціяльного тла» [16, c. 234]. Проте деякі радянські дослідники твердили цілком протилежне, розглядали твір у соціальному контексті, тенденційно (О. Бабишкін, Н. Томашук, М. Лещенко та ін.). Чи можна вважати у даному випадку соціальну нерівність причиною зображеної трагедії, чи доречно ставити питання про соціальне підґрунтя конфлікту, адже йдеться передусім про морально-психологічний аспект проблеми? І в цьому плані об'єктивнішою є думка Л. Луціва: ідея повісті Кобилянської «обіперта на глибокій моральній правді про життя, згідне з Божими законами» [20, с. 44 ]. Також трансформацію цієї пісні-балади простежує П. Филипович у свій праці «Історія одного сюжету» (1929). Найвищу оцінку дослідник дає повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала», зазначаючи, що «різні епохи, як і різні літературні школи, мають свої улюблені, найбільш їм властиві сюжети. Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання «В неділю рано зілля копала» [37, с. 167].

Поняття олітературнення вперше використовує І. Денисюк в роботі «Поетика новели». В дослідженні вищеназваного автора поняття олітературнення застосовується стосовно використання фольклорних текстів у прозових творах українських авторів, зокрема новелістиці другої половини XIX століття – початку XX ст.

Пізніше формалісти подають визначення терміну олітературнення по-іншому. На їх думку, для аналізу творів треба брати формалістський метод, який був одним з найпродуктивніших методів теорії літератури XX ст. Під «літературністю» формалісти розуміли «систему прийомів», яка забезпечувала «перетворення мовлення в поетичний твір». Це перетворення, перевтілення приводило до того, що реальні «положення, стани» звільнялись від їхніх реальних взаємовідносин і впливали один на одного «за законами данного художнього з’єднання» [33, c. 226].

Леся Синявська висловлює думку щодо цього процесу таку: «[…]саме олітературнення призводить до текстуальних змін [ …], до розширення тематики, проблематики [ …] текстів, появи нових героїв, що пояснюється, звичайно, й соціально культурними змінами життя українського суспільства. « [33, c. 224].

Для багатьох українських авторів «олітературнення» знаходить прояв в «полістилістиці» (термін А. Шнітке) та реалізується в тексті на рівні цитування, алюзії, адаптації. Під принципом цитування розуміється «.. шкала прийомів, пов’язана з використанням «стереотипних елементів чужого стилю» (характерні мелодичні інтонації, гармонічні послідовності, кадансові формули»), які належали іншій епосі або іншій національній традиції.

Алюзія на думку Шнітке, «... проявляється в найтонших натяках і невиконаних обіцянках на межі цитати, але не переступаючи її». Техніка адаптації – це переказ «чужого нотного тексту власною музикальною мовою (аналогічно сучасним адаптаціям античних сюжетів у літературі) або вільний розвиток чужого матеріалу у власній манері» [38, 143-144].

Загалом саме «олітературнення» дозволяє автору вибудувати нову картину на основі вже існуючої. Вся література сприймає світ через різні стереотипи, архетипи, що можуть призводити до дифузії жанрів і літературних родів та як результат – руйнація класичних творів і канонів певних літературних традицій.

І щодо олітератунення балади у повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» М. Комишаченко пише так: «Сюжет народної пісні письменниця опрацювала своєрідно, не так як її попередники. Так, наприклад, у попередніх обробках дія відбувається або на історичному, або на етнографічному тлі. А повісті ж О. Кобилянської події проходять на фоні чудової природи Карпатських гір. До того ж письменницю цікавлять не етнографічні обставини життя героїв, а їх внутрішній світ, почуття та обставини життя героїв. Відповідно до цього вона змальовує героїв свого твору, романтизуючи їх. «[ 15, с. 39].

Балада про отруєння Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок. Окрім О. Кобилянської цю баладу також використовували у своїх творах М. Старицький у п’єсі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та Ліна Костенко в історичному романі у віршах. Не дивлячись на це, ці три твори досить різні. Так в літературній версії Старицького Гриць фактично не кохає двох, у нього немає психологічного роздвоєння, своєрідного «гамлетизму», що спонукало О. Кобилянську приховано полемізувати з цією обробкою, стати ближче до оригіналу пісні, до баладного екзистенціалізму – адже «баладність» і полягала у можливостях сюжету, у його драматизмі і трагізмі.

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, «що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до