Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Григорій Нудьга подає нам визначення балади та її особливостей інакше: «Термін «балада» – не народного і не українського походження. Його стали вживати на Україні на початку 19 ст., в добу романтизму на означення жанру народних пісень (а також літературних творів) ліро-епічного характеру. Етимологічний корінь слова «балада» виводиться з грецького «ballo» – танцюю, італійське «ballure» – танцювати, а далі французьке «ballade « – на означення поетичного віршованого жанру. Вперше цей термін до поетичних творів був застосований у провансальській літературі 12 ст. і означав: пісня до танцю. Тільки у 18 ст. баладами стали називати ліро-епічні пісні з виразною драматичною фабулою, з трагічними сюжетами і фантастичним способом викладу [25, c. 8].

Баладу визначали то як «нижчу епічну пісню», то як «пісню оповідального характеру» [1, c. 79], то як пісню з розвинутим драматичним сюжетом, у якому розкриті незвичайні події, то як поему у віршах. За визначенням сучасного дослідника народних балад Д. Балашова, «балада – це епічна (оповідна) пісня драматичного характеру» [1, c. 80].

Загалом це так, але у визначенні підкреслено тільки дві характерні риси жанру – епічність і драматичність, тоді як у баладі наявність трьох родових начал: епічного, драматичного, ліричного, на що звернув увагу ще Гете [32, c. 13]. Тримаючись переконання, що всяке визначення є умовним, ми все-таки запропонуємо таку формулу: балади – це епічно-ліричні пісні з драматично напруженим сюжетом, у яких розповідається про фантастичні або незвичайні події. У центрі балади завжди перебуває індивідуальна, але суспільно значима людська доля. Напружений драматичний сюжет, чітко окреслені конфлікти, зіткнення конкретних характерів, діалогізований виклад – усе це помітно відрізняє баладу як жанр од оповідання і в той же час наближає її до драми. Сюжет балади стислий, оповідь зосереджується головним чином навколо одного, найважливішого вузла фабули і ведеться швидко, без уповільнень і ретардацій, як маємо в думах. У баладі, мабуть, більше, як в інших жанрах, елементів фантастики, чудодійних моментів та незвичайних ситуацій, у зв’язку з чим і героями їх є не тільки люди, а й фантастичні істоти. Вже давно дослідники відзначили, що українська балада, на відміну від інших, має найменше фантастичних, загалом містичних елементів. Вона тісно пов’язана з реальним життям народу, особливо з його історією і з цього погляду є частиною поетичного літопису».

Жанр народної балади характеризується епічною безсторонністю відтворення дійсності, сюжетністю малюнків, психологізмом, наявністю морально-дидактичних узагальнень. Історична та соціальна дійсність в баладах відтворюється через особисті драми й трагедії її рядових учасників, зрідка – історичних діячів.

Темами та об’єктами баладного зображення є передусім драматичне й трагічне, що виходить за норму або взагалі недопустиме з погляду народної етики (нечувана жорстокість, злочинства, насильства, вбивства тощо). Оскільки ж у житті трапляються несподівані й виняткові ситуації нетрагічного, навіть щасливого характеру з романтично-пригодницьким відтінком, то й вони, відтворені в пісенно-баладній формі, збагачують сюжетно-тематичний діапазон жанру. Користуючись образним висловом Г. -Е. Лесінга, можна б віднести баладу до тієї поезії, яка «має підставу вибирати немальовничу красу й нехтувати мальовничу» [17, с. 13].

Елементи стародавнього мислення, звичаї та вірування наших предків потрапили до баладного сюжету. Як відомо, процес пізнання світу, ознайомлення з таємницями природи був досить повільним, тут діяв не тільки практичний досвід, а й традиційні уявлення, які допомагали пояснити незнайомі та незрозумілі явища. Припускали існування окремих таємниць природи, про які знали лише декілька людей. Звідси виникає віра людей в чарівників, характерників і т. д., що могли впливати на саму природу і через неї на людину. Ці уявлення простежуються нерідко і в баладних мотивах. Протягом кількавікового розвитку української народної балади склався великий фонд типових її сюжетів, багато з яких розпадаються на дві-три, а той кілька версій, не кажучи вже про численні територіальні й часові варіанти словесно музичного втілення кожного сюжету. За суттю відображених людських конфліктів та відносин всі українські балади розподіляються на три великі масиви: 1) балади про кохання і дошлюбні взаємини; 2) балади про сімейні конфлікти й стосунки і 3) балади з соціально та історично зумовленими драматичними й трагічними колізіями. Вся сукупність українських балад, класифікованих у даному разі на основі загальнолюдської градації (особа – сім’я – суспільство), нараховує близько 300 сюжетних типів, з яких понад 90 стосується першої сфери людських відносин, близько 130 – другої і приблизно 70 – третьої [8, с. 14]. Всі балади про кохання і дошлюбні взаємини молоді об’єднуються за сюжетно-тематичним принципом у п'ятнадцять циклів, кожен з яких відображаючи певні драматичні конфлікти чи трагічні випадки, водночас хоча пунктирно, окреслює й звичаєво-побутову атмосферу, в якій вони виникли [8 с. 15]. Виділяється стиль особливими рисами поетики епічного зображення драматичного й трагічного в житті. Йдеться передусім про композиційні та стильові засоби. Про це ми вже узагальнено казали раніше, тепер розглянемо трохи детальніше.

Композиційне втілення баладних сюжетів ґрунтується, як правило, на принципі об’єктивно-логічної послідовності, притаманній епічному способу відображення дійсності. Побудова розповіді у вигляді послідовних, деталізовано або ущільнено лаконічно викладених епізодів (мотивів) сприяє широкому охопленню