Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Чоловік її не зміг пробачити, тому що за циганськими законами він взагалі мав право вбити жінку за такий вчинок, бо в першу чергу вона зганьбила його честь перед всім табором, а потім вже себе як людину своєї нації та доньку своїх батьків. Його рішення про подальшу долю Маври супроводжувалось такими словами: «До трьох день не стане твоїх костей під тим шатром, а оце прокляте (і вказував притім на дитину) кину аж за третю гору. Ти гадала вийти за мене і відтак навести сором на мене і цілу мою громаду? Гинь, суко, коли не знала, яка твоя фортуна і як має поводитися жінка рая Ади!! – грозив. – Ади! якого сина по трьох роках подружжя привела! Тільки твого щастя, що лежиш оце ще межи нами, та що батьком твоїм Андронаті, а мати найстарша віком в громаді, а там – і до трьох день я тебе не терпів би в своїм шатрі, хоча й так» [ 14, c. 140]. Тобто ми бачимо, що в циганському таборі панують жорстокі родові звичаї, тут всі цигани підкорюються наказові свого ватажка. Також саме в цьому епізоді ми вперше зустрічаємо магічне число три, яке певним чином несе в собі негативний зміст, що колись з’явиться як «дежавю» і відгукнеться ще для спокутування свого гріха Маврою. Горе зводило з розуму бідного Раду і змушувало вимовляти страшні слова на адресу колишньої вже дружини: «Білу якусь дитину... в третім році подружжя з ним... Мавро! Будь проклята за твою зраду, все горе на твою голову!». [14, с. 141] Саме ці слова згодом зіграють фатальну роль в житті жінки та її сина.

Та й табір засуджував молоду циганку і цілком підтримував свого ватажка Раду у такій ситуації. Спочатку вони вважали, що правильним рішенням буде прогнати її з табору. «Нехай іде, нехай іде! – піднялося гомоном між циганами. – Сорому нам наробила. Зараз першим сином, першою дитиною. А що далі буде? Надвір з нею, сама собі дорогу указала! – крикнув один голос з гурту. – Надвір!» [14, с. 142]. Тобто ця цитата є ще одним підтвердження суворих, точніше, жорстоких законів у світі циган.

Однак батько Андронаті розумів всю ганебність зради Маври, але все ж таки вважав, що це не дає право позбавити життя доньку та нещодавно народженого онука. Така його думка висловлена була через стару матір Маври, серце якої було розірване на шматки. Жінка плакала і благала, щоб над її донькою зжалілися. Але нічиєї душі, крім чоловіка та самої зрадниці, ці слова не торкнулися. Тому скрипаль приймає рішення врятувати дитину з матір’ю таємно від усієї громади та навіть від своєї жінки. В останні хвилини ще більшого болю додає плач скрипки старого, «Мов ніжна бджілка жалілася, дрижала. Металася, впивалася, викликувала тугу зі смутком і розпливалася горем. «[14, с. 144]. Та назад дороги вже не було і кращого виходу як приспати Мавру і винести вночі з табору, аби вона могла далі знайти собі місце і жити серед чужих. Її ж дитину Андронаті вирішив підкинути багатій родині, що була бездітною, він мав надію, що поряд із цими людьми малий виросте хорошою людиною в достатку та любові.

Отже, з перших сторінок повісті ми дізнаємось передісторію основних подій, які стисло нам подала О. Кобилянська.

Родина, знайшовши маля, взяла його до себе та виховувала, як свою дитиною. Хлопець є не одногранною особистістю і досить добре про це говорить дослідник Томашук: «Гриць – багата натура. Від діда він успадкував любов до музики. Мрії його сягнули вище ідеалу Настки (бути багатою господинею у Грицевій хаті). Гриць розуміє, що «неук він, тому йшов би у світ», учився б та став великим паном і так жив би, навчаючись насамперед на скрипці грати…» [14, c. 298 ].

Через такі погляди Гриця він часто з батьками не міг знайти спільну мову. Тут ми бачимо конфлікт між батьками і дітьми, що був спричинений різними менталітетами двох націй – представники романського народу та українцями. В тексті про це сказано так: «Хоча його господарі, чи, як він їх звав, батько-мати його, і добре держать, і гарно зодягають, то господиня, розлютившись іноді, заклене йому на добре. І в таких власне хвилях зачуває, що він «пройдисвітське насіння», що в «циганськім», закуренім лахмітті опинилося на «гризоту» та журу добрим людям під їх спокійною стріхою» [14, с. 159 ].

Ще з юнацьких років Гриць росте роздвоєною особистістю, на що вплинули гени двох націй. Він прагне волі, легкості, йому часто набридають буденні справи по господарству у сім’ї і тому він бере коня і покидає рідне село. Він виправдовувся перед батьком завжди так: «Я коня доглядав і пильнував. А дивіть, він он