Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Тетяна, дізнавшись про одруження її коханого з іншою, впадає у відчай і в її душі оселяється розпач. Та не дивлячись на такий свій стан, вона знаходить вихід покінчити із таким злом, як серце Гриця, в якому знайшлося колись місце для двох дівчат. Вона йде до Маври і просить зілля, яке приспить все те погане та згадки про все те хороше, що приносить їй біль. У фіналі повісті вирішується основний конфлікт, що був впродовж усього твору – Мавра спокутує гріх за скоєне ціною життя двох дітей. Гриць був отруєний Тетяною, а дівчина, через скоєне, втрачає здоровий глузд і тікає від усього, що їй може нагадувати про скоєне та причину цього вчинку. Перед тим, як зникнути вона співає ніжним голосом слова із пісні, що виконується саме на свято Івана Купала:

Гей, на Івана, гей, на Купала... гей, гей, гей!..

Красна дівчина долі шукала – гей, гей, гей!.. [14, c. 301].

Цей приклад фіксує чергове використання усної народної творчості в творі О. Кобилянської.

Домінантною портретною деталлю у повісті «В неділю рано зілля копала» стає вираз очей. Через очі розкриває письменниця душу героя (за П. Івановим душу ототожнюють з долею людини), внутрішній стан його; авторка ніби натякає, що дала мати і Тетяні, і Грицю гарні очі, але не дала долі. С. Нікітіна вказує, що «вона [доля] може ніяк не відповідати здібностям і гідності людини» [18, с. 131]. Про те, що доля не залежить від якостей людини, свідчить фольклорний матеріал, записаний: «Було дві жінки. Одна гарна, а інша – гидка та потворна. Якось вони полаялись і некрасива говорить: «Я, кажете, хоч і погана, да зате моя доля хороша, а ти хоть хороша, да затее твоя доля погана. Як би ти на неї подивилася, то ти б перелякалася – яка вона невірна» [15, с. 240]. У творі «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянська творчо інтерпретує фольклорне уявлення про три типи долі: приватну, особисту та родову (за П. Івановим та О. Веселовським).

Петро Іванов, збирач і дослідник народного побуту Куп’янщини, виділяє долю природжену, яка визначається актом народження, є дарунком матері і має характер неминучості. Крім того, дослідник висловлює думку, що людині може даватися три долі, де доля матері дійсно відповідає ідеї вродженості, доля батька – ідеї випадкового щастя, фортуни, а доля Божа – ідеї рокованості [8, c. 348]. Але все це – відгалуження долі особистої (O. Beceловський, крім того, вирізняє ще два типи долі: приватну та родову).

Особистою є доля, що переходить у спадок від батьків чи інших людей, які є визначними у житті певної особи. При змалюванні образу Гриця О. Кобилянська, відповідно до народної традиції, показує, що він одночасно любить двох дівчат зовсім протилежної вдачі. Виникає питання: що зумовило таку роздвоєність уподобань?

П. Филипович намагається це пояснити тим, що двоєдушність Гриця трактується у повісті його походженням від матері циганки, яка протягом усього життя несла гріх своїх батьків [37, c. 123-124]. Гриць, з вільною душею, був вихований не рідними батьками, які теж мали вплив на особисту долю хлопця. Гріх Маври вчинений нею свідомо і вона розуміє, що мусить відповідати за свої вчинки. Її батько, Андронаті, каже Раду, чоловікові Маври: «її гріх чи може не гірше украє її сам» [14, c. 113].

Доля Гриця, дитини гріха, народженого «під злий час, під лихую годину», а отже затаврованого на весь свій вік, повністю визначається, навіть задається материною долею. Що відповідає фольклорній традиції, то «доля і недоля дається чоловіку, як родиться, матір’ю і нароком. Як родиться дитина, мати обереже її хрестом тричі і каже: «Даю тобі Щастя-Долю! <... > коли дитина народилася в якомусь горі, вона скаже: «Народилось, ти, небого, на мою голову. Гірка твоя доля» [14, 351]. Так і Мавра, коли народжується Гриць, розуміє, що ця дитина не до щастя і доля його важка.

Другий тип долі – родова, що впливає на весь рід, плем’я. Згідно з дослідженнями М. Сумцова, П. Іванова, доля ототожнюється з душею предків, померлих батьків