Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська вводить в творі біблійні образи.

Невипадково увесь основний конфлікт в творі розпочинається з опису місцевості, де розташувався циганський табір. І вже тоді письменниця налаштовує нас на атмосферу зради, прокльонів, провини. «Мешканці, хоч і не полохливі з вдачі, затривожилися чимало тими чорними непрошеними гістьми. Здавна оповідано про них речі, які не викликали прихильності до них. Вже сама легенда, що в'язалася з ними, хоч і не всім знана, буцімто їх предки не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з божим дитятком і Йосифом, чинила з них якихось ворогів. До того було всім звісно, що цигани мали в різних місцях гір свої тайні криївки і сховки, звідки нападали ночами на подорожніх, ограбовували та вбивали їх, збагачуючись так різним добром. Потім так само загадочно, скоро і потайно, як з'являлись, зникали. Куди, як і що, – ніхто докладно не знав. Прибувши, запалювали ночами для повідомлення громади про свою присутність великі огні. Відтак по днині розлазилися селами поодиноко. Тут – по милостиню, там – розпитуючи, чи нема кітлів до поправки, там – збираючи по горах чудотворне зілля, там – ворожачи, там – виграваючи на скрипці або цимбалах за кусень хліба або яку стару одежину... там – як сказано – нападали на подорожніх, а все з якимось поспіхом, все мов в перелеті. « [14, c. 21].

На початку твору ми не одноразово зустрічаємо образ срібляників. Автор наче хоче дати нам підказку на подальше розгортання подій. Досить згадати біблійний сюжет про зраду Іуди Іскаріота Ісуса Христа за тридцять срібляників. Тобто срібляники виступають в даному творі символом зради. Тільки у випадку з Маврою є певні відмінності. З самого початку Мавра, як і всі цигани, намагалась заробити гроші для своєї родини. Але такі її наміри перетворюються на випробування в житті циганки. Заробляючи гроші, Мавру спокушує молодий білий пан. І після цього життя Маври перевертається з ніг на голову. Тобто ми бачимо, що добрі поривання Маври перетворюються на зраду, провину і як наслідок кару – розлуку з плодом гріха. Пізніше і сам батько молодої циганки, Андронаті, буде згадувати біблійну легенду і саме в ній знаходитиме причину всіх нещасть циган: «От що значить циганське життя. Нині тут, завтра там, а позавтра, може, і мертвий. Йому пригадалася нараз казкова, вже майже тисячолітня легенда про причину вічної циганської мандрівки і злиднів. Будучи ще в Єгипті, вони не прийняли Марії з Йосифом та божим дитятком у себе на відпочинок, – і через те за кару тиняються, мандрують споконвіку по світі. І чи скінчиться коли оця кара господня? Відбудуть її? – питався. « [14, c. 15].

Аби підкреслити провину Маври О. Кобилянська подає опис її зовнішності в досить темних кольорах і акцентує саме на чорному кольорі: «Вона зарила свої тонкі чорні пальці в волосся над низьким своїм чолом і посіпала його слабо. Срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, зсунулися нараз самі по собі низько на чоло і надали її чорному, мов з бронзи темному лицю предивну чарівну окрасу…» [14, c. 12].

Після прочитаного, створюється таке враження, що ця чорнота вже ніколи не зможе відмитися з тіла жінки. Ми можемо потрактувати це таким чином, що оця чорнота – тілесна спокуса, якій піддалася циганка, і така чорна пляма залишиться слідом не тільки на ній, але й на дитині, яку вона народила.

Знов ж таки бачимо, що «Срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся…» автор вводить ці два кольори аби додати ситуації напруження та драматизму, яка зробила із порядної жінки самого Раду пропащу і нікому непотрібну людину в рідному таборі [14, c. 56]. У творі двічі згадується легенда, за якою предки циганів не прийняли на відпочинок Марії та Йосипа, коли вони втікали з малим дитям від переслідування Ірода. Легенда націлює Андронаті на думку, коли він з білим внуком на руках тікає з табору від Раду: «От що значить циганське життя. Нині тут, завтра там, а позавтра, може, і мертвий <…> Андронаті вірить, що його плем’я споконвіку тиняється по світу за старі провини» [14, c. 97]. Саме цей гріх – прокляття, що є визначним для долі усіх наступних поколінь цього племені, – повною мірою впливає й на життя поодиноких циган так само, як і на все плем’я: «Прокинулася в ній [Маврі] туга і привичка її чудного люду – зміняти час від часу місцевість свого побуту, забаглося предивною тугою поволіктися кудись у дальній світ» [14, c. 121]. Таку саму приреченість на мандри та внутрішній неспокій передає вона і своєму синові Грицеві. У повісті «цигани, всі загалом, караються за якийсь легендарний злочин, вчинений багато сторіч тому» [14, c. 120]. Як бачимо, подається прив’язка долі однієї особи з долею цілого етносу: