Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Події ж у романі Л. Костенко відбуваються на тлі визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Поетеса розгортає широку панораму життя України у XVII ст., передає дух епохи багатовимірно, в аспектах родинно-побутових стосунків, звичаєвого, цивільного права, політичної боротьби, воєнних дій, церкви, культури.

Майже не відрізняється цей твір від попередніх і низкою поставлених на перший план соціальних та філософських проблем: зрада і кара, кохання та сім’я, людина і суспільство, добро і зло, кривда і справедливість, – і проводить їх через увесь твір.

Але композиція твору в Ліни Костенко досить оригінальна. Так, наприклад, вона розпочинає роман із змалювання суду над Марусею за вбивство козака Гриця Бобренка «през отруєння і през чари бісовські». Перший розділ роману закінчується винесенням героїні смертного вироку. Після напруженої картини суду описано сцену виступу Полтавського полку в похід. Третій розділ роману «Сповідь» – це великий ліричний монолог Марусі. Дівчина лине спогадами у минуле, у дитинство, згадує, як вони разом з Грицем росли, як щедрували, як ходили до діда Галерника [7, c. 117].

Тобто ми можемо зробити висновки, що дуже часто за основу своїх творів письменники беруть саме сюжети з усної народної творчості. Але їх твори не є плагіатом, оскільки кожний автор висвітлює проблему, ідею в творах з точки зору своїх світогляду, уяви і т. д. Причому інтерпретація може відбуватися як на рівні сюжету, композиції, так і на рівні жанру. І дуже відома та широко використовувана балада «Ой, не ходи, Грицю», яку інтерпретували в своїх творах багато творців є свідченням таких явищ.

 

 

На початку твору письменниця подає нам текст народної балади «Ой, не ходи, Грицю.. «, з якою пов’язана основна сюжетна лінія повісті:

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки-чарівниці!

Котра дівчина чорні брови має,

То тая дівчина усі чари знає.

У неділю рано зіллячко копала,

А у понеділок пополоскала.

Прийшов вівторок – зіллячко зварила,

А в середу рано Гриця отруїла.

Як прийшов четвер – та вже Гриць помер

Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.

А в суботу рано мати дочку била:

«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

«Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,

Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!

Нехай же не буде ні тій, ні мені,

Нехай достанеться Гриць сирій землі!»

«Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,

Що через тебе мене мати била!

Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата -

Із чотирьох дощок дубовая хата!»[16, c. 68].

 

Тобто чорнобрива Тетяна покохала Гриця й отруїла його. Але в повісті О. Кобилянська ставить набагато ширше коло питань. Розширення тематично-сюжетних рамок повісті вимагало, крім зображення основних постатей пісні (Тетяна, Гриць, Настка), введення й інших персонажів – Маври, Андронаті, Лукача Раду, Іванихи Дубихи, Дончука і його дружини, а також розповіді про багатого бояра – батька Гриця.

Використавши баладу, Ольга Кобилянська розкриває нам всю красу природи Буковини. Завдяки докладним описам пейзажу з використанням багатьох художніх засобів, читач ніби поринає у цей прекрасний гірський світ. Так можемо простежити використання епітетів, наприклад: ліси « старi, непроглядні», каміння «неповоротке», ріка «гучна», «шумна і прудка». Досить часто письменниця вживає порівняння, наприклад при описі розташування річки та гори Чабаниці. Каже так «окружляє гору Чабаницю, неначе б хотiла її обiймити»[14, c. 5 ]. Як і в інших творах, в повісті Кобилянська виявляє себе неперевершеним майстром своєрідного буковинського пейзажу. Велике вміння письменниці визначила ще Леся Українка: «Взагалі, ліс і гори – рідна стихія Кобилянської, де вона дає повний розмах крилам своєї фантазії і захоплює за собою читача. « [14, c. 6]. І справді, завдяки такій манері письма авторки, природа на сторінках повісті ніби оживає.

На тлі природи письменниця знайомить нас з однією з головних героїнь повісті, вдовою Іванихою Дубовою. Після чого розповідає історію, яка трапилась в одному з циганських таборів на Закарпатті, а саме зраду циганського ватажка Раду його дружиною Маврою. З твору дізнаємось про те, що в їх родині народжується первісток, батьком якого є багатій не циганського походження. Мавра була молодою красунею, яку спокусив багатий боярин. Опис краси Маври, її танців дається в стилі циганських народних легенд. Мавра гарна їй всі заздрять у таборі, у неї «чудові подовгасті чорні очі», а «срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, надавали її чорному, мов з бронзи, темному лицю предивну чарівну окрасу…» [14, c. 223]. Що ж стосується моменту взаємин Маври з боярином, то тут Кобилянська спиралася на народну творчість, на циганські легенди й перекази. Так деякі дослідники вважають, що вона використала легенду «Циганка-герцогиня», оскільки спостерігають деякі спільні мотиви, які є як в легенді, так і в повісті. Зокрема Н. Томашук зазначає: «… на основі циганського