Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

Одного разу Мавра пішла від родини Дубихи до хатки, що знаходилася в горах. Там вона мала можливість ворожити, лікувати людей. Таким чином хоч трошечки повернутись до справи її минулого життя. Ця хатка була місцем, в якому збиралась велика кількість енергії, як позитивної, так і негативної, бо люди, що зверталися до циганки, приходили до неї з різними емоціями, історіями та намірами, але найбільшу силу енергії несла в собі саме мешканка житла. Ця хатка в подальшому стане місцем, що як об’єднає двох молодих людей, так і роз’єднає навіки.

Далі події твору розвиваються таким чином: Гриць та Тетяна зустрічають один одного на доріжці, що веде до хатки, про яку ми зазначили трохи вище. Почуття кохання одразу вселилося у серцях молодих людей. Це почуття було зовсім інакшим, ніж те почуття, яке вже існувало між Грицем та Насткою. З цього ми можемо говорити, що в повісті є любовний конфлікт. Сама ж письменниця так тракутє цей конфлікт: Гриць любить кожну з дівчат, але по-різному, бо самі дівчата були повними протилежностями. В свою ж чергу Настка й Туркиня були вірні лише молодому парубкові. Гриця зацікавлює спочатку Тетяна, як всі дівчата, своєї вродою, але далі хлопець бачить її гордість, непокірність йому, і саме бажання підкорити непохитну красуню, запалює в ньому інтерес до Тетяни. В перших розмовах між ними Гриць звертається до неї так: «Чортиця! – відповідає з сильним зворушенням, що раптовою хвилею найшло на нього. – Чортице! Будь ти і турком, а я як зловлю тебе в свої руки, жива не вийдеш. Ти знаєш, хто я такий? Я Гриць з угорської границі, син багатиря!» [14, с. 215]. В свою чергу така наполеглива увага, трохи нахабна, викликає в її душі бажання підкоритися. Так і, закохується донька Дубихи Тетяна. Про те, що вона закохана першою дізнається Мавра у своїй хатинці. Під час розмови із нею Туркиня отримує пересторогу від циганки про горе, яке часто приносить це почуття, з такими словами: «Не жди милосердя, доньцю! – відповідає їй, приказуючи твердо, Мавра. – Милосердя на світі нема ні в кого, а найменше у тих, що так поступають. Та й... на що воно тобі придасться? Хіба тоді придасться, як ти по тім всім ходиш по милостиню, тиняєшся від хати до хати, але зрештою – «милосердя». Господи боже! сохрани нас перед тим, щоб ми його потрібували. Так, доньцю. « [14, с. 295]. З цієї ж розмови дівчина дізнається про минуле життя Маври. Вона робить для себе висновок, що не підпустить до серця Гриця. Але над цим Туркиня не владна, бо наступні зустрічі з хлопцем на шляху до хатки зводять їх все ближче і ближче. Через зустрічі із Тетяною та нове почуття парубок забуває про Настку, довгий час її не навідує.

Що ж до образу Настки, то він змальований у більш загальних рисах. Вона «щебетлива, слухняна, синьоока» [14, c. 56]. Н. Томашук зазначає «Подібно характеризує дівчат такого типу народна коломийка: Ой мав же я дівчинонько, звало сі Настуні, щебетало коло мене, як сива зозулі. « [36, c. 286]. Тобто образ створений знов за народним стереотипом. За своїм характером Настка була терплячою, спокійною. Та й навіть така проста, земна, вона все одно мала владу над Грицем. Про це ми дізнаємось завдяки влучному порівнянню Настки письменницею, що вона «як великий змій, обіймає Гриця». Коли хлопець до неї довгий час не навідується, то вона покірно продовжує чекати на нього, так вже сильно вона його кохала. Якось Гриць все ж таки завітав до неї. Дівчина відчуває прохолоду від нього, бо він навіть поряд з Насткою думає про Тетяну «Гриць лежить під лісом, виграє на своїй довгій парубоцькій сопілці довгі, тужні мелодії – а робота жде. Йому Туркиня запала в душу. Така вона пишна, така горда... така... хто вона така? Сам не стрічав її по селах ніколи між другими. Ще йде і до Настки, до якої так звик. І хоча таїть перед нею, що його серцю діється, йому добре з її спокоєм, з її розвагою та з тим, що вона не допитується, не судить, а сама лиш любить. « [14, с. 188]. В таких відчуттях поряд з двома дівчатами, знов ми спостерігаємо неоднозначну особистість Гриця. Та не довго Грицю залишалось приймати рішення, з якою із коханих з’єднати своє життя на довгі роки. Далі хлопець зустрічає старого Андронаті. Між ними виникає розмова під час якої циган дізнається про двох коханих онука. Старий застерігає його, аби той кохав лише одну, одружився з однією із них. Гриць відповідає «Мабуть, білу посватаю, – обізвався нараз сам Гриць. – Дарма, що чорнобриву, може, й більш люблю. І де вона? Хто її вдержить? Вона... тут і там, тут і там, а хочеш її обняти, до себе пригорнути, вона «не для тебе». Бог знає, як то ще буде. За білявою стариня потягає, а чорняву я один лиш знаю. Ми любилися потай, сходимося в лісі... Туркине, вий-ди! – гукнув тужливо, незважаючи на присутність старого,