Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі Ольги Кобилянської

А в неділю рано зілля копала,

А в понеділок зілля полоскала,

А у вівторок зілля варила,

А у середу Гриця отруїла.

Прийшов четвер – Гриценько вмер,

Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.

А в суботу одпоминали,

А в неділю всім заказали,

Щоб того Гриця не споминали.

А в понеділок мати дочку била:

- Ой чого ж ти, суко-доню, Гриця отруїла [42].

Послідовна деталізація є не тільки виявом епічності чи посилення нараційного (оповідного) елемента твору, а й засобом досягнення драматизму баладних малюнків. Одним із головних рушіїв драматичності в баладах є антитетичне зіставлення мотивів ї героїв (злочинець і жертва, милий і нелюб, прихильні й ворожі головному персонажеві другорядні постаті та й т. ін..), а також контрастна за своєю внутрішньою природою ситуативність [ 8, с. 22].

Типовим архітектонічним елементом балад є повтори цілих мотивів, синтаксичних одиниць і образних стереотипів. Серед них відзначимо особливо притаманні баладному жанрові: а) дублювання поведінки героя балади поданої раніше; б) подача однотипних сцен і діалогів зі зміною в них одного з героїв, переважно на основі родинної ієрархії. Ці та інші повтори є ознакою епічного повіствування, вони, нагнітаючи почуттєву експресію, акцентують на певних мотивах, мимоволі уповільнюючи розгортання сюжету, і цим балади споріднені з іншими епічними жанрами фольклору. Епіка й при стислих фабулах, часом звужених до самого трагічного конфлікту, виявляє цю свою родову ознаку.

Жанрова природа балади вимагає несподіваностей, які б збуджували, привертали увагу, хвилювали, тому епічність балади намагається стилем викладу драматизувати зображення, динамізувати хід сюжету. Особлива роль тут належить діалогізації. Найчастіше вживаними формами є діалог між персонажами (особливо активно рухає дію словесна сутичка полярних героїв) та пряме звернення епічного оповідача до когось із персонажів твору чи інших об’єктів, подане в зачині балади і здатне відразу ж насторожити або акцентує на неточності стану даного об’єкта. Така форма баладного початку цілком відповідає типовій для цього жанру раптовості підходу до зображення тієї чи іншої драматичної або трагічної події, без спеціального вступу, прологу. Щонайбільше цим вступом може бути давній в українській пісенності прийом розпочинати з повідомлення про новину, що вже само собою збуджує зацікавлення слухачів, своєрідно насторожує їх. Таким чином, поетика балад, користуючись усім комплексом засобів народної пісенності взагалі, має окремий арсенал, який засвідчує, що в своїх основах цей жанр належить до епічних [8, с. 25].

Дослідник М. Дмитренко зазначає: «В українській народній традиції термін «балада» на позначення окремого жанру пісень не вживається. Іноді серед співаків можна почути: «сумні пісні», «довгі пісні» або «пісні про…отруєння невістки, вбивство когось тощо». У фольклористиці терміном «балада» в Україні послуговувалися в першій половині 19ст. М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров та ін. « [ 10, с. 46].

Наталя Шумада, порівнюючи баладу з казкою, виділяє також деякі риси балади: «Відповідно до народної етики й моралі маже всі балади закінчуються заслуженою карою або запізнілим каяттям злочинців чи призвідців трагедії. Це момент, як і деякі інші, споріднює баладу з казкою, але кожен із жанрів у розв’язці має певну специфіку: якщо казка наприкінці обов’язково компенсує страждання героя, винагороджуючи його статками і щасливим одруженням, а слухача – розповіддю про торжество справедливості, то балада викликає складніші й тонші емоції, змушуючи нас співпереживати трагічні долі тих, що постраждали безвинно. Ідейно-образний світ балад ліричніший, емоційніший від епічного, вони заткані з драматичних колізій, які вимагають постійного, напруженого співпереживання» [11, с. 310 ].

Анатолій Іванницький пропонує нам таку класифікацію балад: «Виходячи із змісту, виділяють чотири основні групи балад: 1) З фантастичними та легендарними сюжетами, де особливо часто трапляється перетворення людей у квіти, трави, кущі. В таких баладах спостерігається відгомін дуже давніх анімістичних уявлень.

2) Балади про сімейний побут та любовні конфлікти: отруєння з ревнощів чи з намови; підмова і зведення дівчини. Родинно-побутові – найчисленніша група балад.

3) Балади з історичною підосновою: дівчина вибирає смерть, не бажаючи стати коханкою феодала- насильника; теща в полоні у зятя-татарина.

4) Соціально-побутові балади: смерть чумака, загибель на війні козака або солдата тощо [12, с. 287 ].

У піснях третьої і четвертої груп баладні жанрові ознаки іноді недостатньо рельєфні. Через це деякі з балад можуть розглядатися як історичні або соціально-побутові пісні» [12, с. 84 ].

Балада «Ой, не ходи, Грицю…» належить до родинно – побутової групи балад, оскільки в ній закладено як сімейний, так і любовний конфлікт, які вирішуються трагічним кінцем – отруєнням одного з головних героїв.

За жанром «У неділю вранці зілля шукала» О. Кобилянської – повість.

Повість – це один з видів епосу, оповідний художній твір, у якому змальовано широку картину життя низки персонажів протягом тривалого часу. Навколо одного героя повісті переважно групуються інші персонажі, концентруються події.