Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз

У постструктуралізмі вирізнилися два підходи до з’ясування природи дискурсу. Один з них семіотичний, інший деконструктивістський. Починаючи від Ф. де Соссюра, семіотика виводить значення мови з протиставлення й співвідношення реальності, яка заміщується знаками, і знаків, нереальних за суттю, однак, наділених спроможністю конотативно представляти нову семантизовану реальність. Деконструкція Дерріда, навпаки, намагається уникнути мислення протилежностями на зразок реальний/ідеальний з допомогою особливої властивості мови, яку критик називає розрізнюванням.

У Третьому розділі – “Деконструкція гуманітарного знання і досвід побудови нового понятійно-категоріального апарату” – розглядається творчість Ж. Дерріда – одного з інтелектуальних метрів постсучасності; підкреслюється, що, досліджуючи лінгвістичні передумови нового способу осмислення світу, він створює вчення, яке отримало назву “граматологія”, наука про письмо та/або писемність; доводиться, що граматологія – це інструмент критичної рефлексії, мета якої – деконструкція фоно-лого-онто-тео-теле-фал-логоцентризму європейської свідомості.

У Підрозділі 3.1 – “Жак Дерріда і філософська традиція: сліди Гайдеггера і Гуссерля у генезі деррідаїстського дискурсу” – зазначається, що постмодерністичність розмірковувань Ж. Дерріда може бути продемонстрована як на прикладі його теоретичних побудувань, так і на прикладі його стилю. У самій манері доказів Дерріда багато запозичив у англо-американської “лінгвістичної філософії” та у “семантичного аналізу”, що ведуть своє походження, умовно кажучи, від Б. Рассела й Л. Вітгенштейна, лінгвістичних теорій мовних актів, опосередкованих критичною рецепцією феноменології Е. Гуссерля й М. Гайдеггера. Парадигма “Гуссерль – Гайдеггер – Дерріда” заслуговує на прокреслення. Генетичний зв’язок Дерріда з феноменологією очевидний, однак безперечним є те, що його позиція визначалась, перш за все, раціональною критикою основ феноменології, зрозумілої ним як складової “критики метафізики”, що є смисловим ядром його негативної доктрини. В основі цієї критики лежить ставлення до європейської культури як “логоцентричної”. У чому ж полягає провина старогрецького поняття “логос”? За Дерріда, вона полягає у його словесній природі. Всі визначення і тлумачення цього слова, його сенс зводяться до мовного виявлення-трансляції розуму, закону. Логос відбиває закон буття, змістоутворююче ціле, в якому намічується розрив між трансцендентальним і емпіричним у європейській думці, при визнанні первинності трансцендентального. Таке визнання виявляється у превалюванні слова, голосу понад графемою: голос, звук, сам по собі погляд, це завжди не лише спосіб передачі думок, а вже сама думка або, у більш широкому сенсі, свідомість. Логос виступає тим цілим, яке створює центр, що дозволяє свідомості панувати в якості суб’єкта. Це підводить до одного з ключових термінів понятійного апарату Дерріда – “présence”. Він перекладається як “наявність-присутність” з похідними від нього “наявний-присутній”, хоча, слід мати на увазі змістовну “співприсутність” у даному терміні і його похідних значеннях “теперішнього часу”. Сенс буття як присутності з усіма визначеннями, залежними від цієї загальної форми й, утворюючими в ній власну систему і власний історичний зв’язок, полягає в наступному: присутність предмету, погляду на нього як eidos; присутність як субстанція/сутність/існування (ousia) ; тимчасова присутність як точка (stigme) даного моменту або миті (nun) ; присутність cogito самому собі, своїй свідомості, своїй суб’єктивності; співприсутність іншого і себе, інтерсуб’єктивність як інтенціональний феномен еgo”.

Якщо Гуссерль для Дерріда є втіленням сучасного стану традиційної європейської думки, що окреслило те коло питань, від яких він відштовхнувся, поклав їх в основу свого критичного аналізу, то його стосунки з Гайдеггером виглядають набагато складнішими. Негативне ставлення Дерріда до “презентності і присутності” як основи метафізичного світогляду генетично співвідноситься з критикою Гайдеггером традиційного західноєвропейського розуміння мислення як “бачення”, а буття як постійно присутнього перед “розумовим поглядом”, тобто як “присутності”. Якщо спроба Гайдеггера здійснити деструкцію європейської традиції як “метафізичної” зустріла у Дерріда цілковите співчуття і розуміння, то інший бік діяльності німецького філософа, – його намагання відшукати шлях до “істини буття”, – абсолютно не співпадала з глобальною світоглядною настановою Дерріда на релятивістський скептицизм. Тут окреслилося їх головне розмежування, яке викликало дорікання щодо непослідовності й незавершеності “деструкції метафізики”, висунуті Дерріда Гайдеггерові. Гайдеггер іде від “розсіяного” сенсу до самої його суті, Дерріда цікавить “розсіювання” як таке. Гайдеггер шукає за двозначністю витоки відначального сенсу. Для Дерріда не існує ніяких витоків, що підлягають виявленню у човниковому русі між амбівалентними значеннями – є лише самий цей рух. Немає нічого феноменального, до якого слід прислухатися у грі синтаксису. Дерріда мислить подолання європейської метафізики як подолання метафізики у якості онтології, адже основною перешкодою є буття як присутність.

У Підрозділі 3.2 – “Деконструкція: до визначення центрального поняття постмодерного теоретизування” – з’ясовується, що таке деконструкція, і чому за цим словом незаперечно визнають центральну роль у постмодерній думці? “Деконструкція” не стільки вчення про світ, скільки про те, як слід поводитись зі світом. В деконструкції можна вбачати певний набір способів розглядання текстів, певної множини текстуальних стратегій, спрямованих на підривання логоцентристських тенденцій.

Таких стратегій багато та виокремлюються з них, щонайменше, три: деконструкціоніст відшуковує будь-які бінарні опозиції, традиційні для інтелектуальної історії Заходу, приміром, мова/письмо; чоловіче/жіноче; правда/вигадка; буквальне/метафоричне; позначуване/знак; дійсність/кажимість; у таких опозиціях першому терміну, (такому, що знаходиться ліворуч), надається статус головуючого над другим, (таким, що знаходиться праворуч), який розглядається “як ускладнення, заперечення, вияв або крах першого”. Подібні ієрархічні опозиції ніби-то складають саму суть логоцентризму з його всепоглинаючим інтересом до раціональності, логіки, пошуку істини. Деконструкціоніст прагне підірвати ці