Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20 – 50-х років ХХ ст.

НАУКОВАНОВИЗНА РОБОТИ полягає у тому, що вперше в украінському літературознавстві здійснюється цілісний історико-літературний аналіз епістолярної спадщини вітчизняних письменників періоду 20-50-х років ХХ ст. як специфічного явища; розкриваються її сутність і функції в тогочасному літературному процесі; обґрунтовується кардинально новий підхід до жанрової концепції епістоли: як до поліфонічного жанрового утворення (літературного та історіографічного вияву одночасно), що відкриває перспективні можливості дослідження письменницького епістолярію не так у плані фактографічному (цей аспект найповніше вивчений), як у психологічному й естетичному. Новим є також ракурс аналізу епістолярних творів крізь призму парадоксального мислення письменників, мовно-стильового діапазону, взаємопроникнення логічного і образного аспектів у приватних кореспонденціях. 

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ. Дослідження такого непересічного явища в українському письменстві, як листування митців у контексті літературного процесу тоталітарної доби, дасть поштовх до вивчення, публікації та коментування досі не зібраної епістолярної спадщини О. Олеся, М. Вороного, В. Винниченка, Є. Маланюка, Т. Осьмачки та багатьох інших авторів. Зроблені узагальнення сприятимуть подальшим науковим студіям з історії вітчизняного, зокрема письменницького листа, вивченню його жанрових особливостей та поетики. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії української літератури, літературної критики, теорії літератури, в лекційних курсах і спецкурсах для студентів-філологів. 

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Найважливіші положення дисертації відбиті в теоретичних, історико-літературних, культурософських публікаціях: монографіях, статтях, розділах колективних праць, посібників, енциклопедичних та словникових статтях, у доповідях на наукових конференціях, а також у курсі лекцій, прочитаних упродовж 1992-1998 рр. у Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка, Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті ім. Г. Сковороди. Окремі розділи дисертації і дослідження в цілому обговорювались на засіданнях відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 

Основні результати роботи опубліковано в 26 наукових працях; з них 24 – одноосібних. Загальний обсяг особистого внеску складає понад 40 друкованих аркушів. 

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається стан її дослідницького опрацювання, формується мета й завдання роботи. Вступ містить також стислу характеристику епістолографії періоду 20-50-х років ХХ ст.. 

У першому розділі – «Теоретичні аспекти дослідження епістолярної спадщини письменників» – розглядаються головним чином основні теоретико-методологічні орієнтири цілісно-системного аналізу кореспонденції письменників як автентичного джерела вивчення їхньої творчої індивідуальності; на конкретному матеріалі приватного листування адресантів періоду «розстріляного відродження», воєнного часу та післявоєнного десятиліття висвітлюється проблема специфіки епістолярного жанру. 

Підкреслюючи непересічне значення та важливість попередніх розробок теорії епістолярного жанру (праці А. Ермана, Ж. Масперо з історії листовних взаємин стародавніх єгиптян; роботи О. Вебера, І. Кнудтцона, Ф. Тюро-Данже, А. Унгнада щодо епістолярної спадщини вавілонців та асірійців; публікації І. Сікутріса, В. Сметаніна про специфіку візантійської кореспонденції; дослідження Л. Гроссмана, А. Єлістратової, Л. Ройзензона з історії епістолярних контактів ХIХ ст. і т. п.), не можна не відзначити, що до недавнього часу автори наукових студій при вивченні листування як історико-літературного джерела не брали до уваги деяких моментів. Так, скажімо, приватні кореспонденції не відокремлювалися з-поміж різноманітних видів і груп документальних джерел, а почасти під виглядом листів аналізувались і такі твори, які зовсім не належать до епістолярного жанру. Нерідко також навіть досвідчені фахівці не могли встановити дату написання кореспонденції у зв’язку з трудомісткістю процесу атрибуції листів, їхнього датування та нерозробленістю самої методики подібних досліджень. Однак недатоване листування, як відомо, втрачає свою доказову силу. Саме через це значний масив приватної кореспонденції, особливо листування античної епохи та Середньовіччя, залишалися поза увагою науковців. 

Нині ж у галузі теорії епістолографії відбулися певні позитивні зрушення. Йдеться передусім про розробку оригінальної методики датування будь-якого листа на основі формульного аналізу та з урахуванням функціонування епістолярних формул у конкретних хронологічних межах. Наявність усталених слів або словосполучень у листуванні – факт незаперечний. Дослідження архітектоніки старогрецького епістолярію у XX ст. проводилось саме на основі виокремлення стандартних, трафаретних словосполучень. Досить згадати хоч би такі імена, як Г. Герхард, Ф. Делгер, О. Екслер, Х. Коскенніємі, О. Роллер, Ф. Ціманн. У свій час Т. Ланглуа ідентичні слова та фрази, що повторюються у листах, називав – formulaire de letters. О. Реллер іменував їx das Formular der Briefe, а Г. Герхард використовував для цього назву die Formel – услід за І. Баблем, котрий застосовував термін formula. Ф. Ціманн увів поняття – formula sollemnus (загальноприйнята формула), a X. Стiн запропонував словосполучення le cliche epistolaire (епістолярне кліше). 

Проте лише у Х. Коскенніємі подибуємо обґрунтування різних форм епістолярних словосполучень. Зокрема, він вживає два терміни щодо означення усталених виразів у листуванні – «епістолярна формула» та «епістолярна фраза». I робить спробу протиставити одне поняття іншому. Втім, згадана спроба лишилась невдалою, оскільки, за словами самого Х. Коскенніємі, почасти формули можуть виступати як фрази, а окремі фрази ідентичні формулам. Як ті, так