Списування як вид навчально-тренувальних вправ у практиці навчання

- при формуванні орфографічного досвіду важливо задіяти участь більшості аналізаторів, впливаючи тим самим на всі види пам'яті, в тому числі артикуляційну на основі орфографічного промовляння списаного тексту;

- починати навчання списування оперативними одиницями пам'яті вищого рівня з самого початку навчання, тобто з періоду навчання грамоти [36, с. 58].

Таким чином, деякі розбіжності у трактуваннях виявляються головним чином у тому, що навик розглядається то як спосіб виконання дії, то як спосіб виконання діяльності, тобто навик або частина дії, або ціла дія. Багато вчених і методистів прагнули обґрунтувати процес формування орфографічного вміння і навички. У середині XIX століття, коли відбувалося становлення теоретичного напрямку в методиці орфографії, було поставлено питання: що повинно лежати в основі вироблення орфографічних навичок – механічний процес або усвідомлені дії.

Послідовники першої теорії (Ц. П. Балталон, Г. І. Дьяченко, В. А. Зелінський, В. П. Шереметьєвський, Е. Борман), в основу якої був покладений механічний процес, ставили на перше місце в навчанні правопису почуттєвий досвід, де важлива роль відчуттів, сприймань, уявлень, види образної пам'яті, тобто закликали вчителів «оберігати учня... від всякого неправильного написання слів. Нехай він... знімає правильні образи слів в письмовому вигляді» (Е. Борман). Вони рекомендували вправи, які спираються в основному на зорове сприйняття: списування, зоровий попереджувальний диктант, письмо по пам'яті та ін. [20, с. 85].

Прихильники другого напряму (Ф. І. Буслаєв, І. І. Срезневський, Д. І. Тихомиров, К. Д. Ушинський), в основі якого лежало положення про вироблення орфографічних навичок на свідомої основі, зосереджували свою увагу на значенні граматики та орфографічних правил для формування досвіду грамотного письма.

З приводу однодумців першої теорії К. Д. Ушинський писав: «Деякі з педагогів думають усі вивчення правопису обмежити одним списуванням з верхніх зразків... Але вони забувають, що списування не тільки не дає голові розвиваючої роботи, але, навпаки, заважає їй працювати».

Однак К. Д. Ушинський критикував не списування саме по собі, а механічність прийому.

Вперше в історії методики К. Д. Ушинським була зроблена спроба представити процес навчання орфографії, як процес інтелектуальний, успіх якого залежить, насамперед, від чіткої і ясної роботи мислення, спрямованого на аналіз граматичних і орфографічних узагальнень.

У методичних працях К. Д. Ушинського сформульовано його ставлення до найважливіших питань теорії орфографії:

- Питання про роль правила у навчанні орфографії;

- Проблема про протилежність «механічного» і «свідомого» в навчанні орфографії;

- Питання про систему вправ у навчанні правопису. Погляди К. Д. Ушинського на викладання орфографії зробили величезний вплив і надовго визначили шляхи розвитку методики правопису. За словами Д. М. Богоявленського, Ушинський в цій області очолив цілу методичну школу, яка отримала пізніше назву граматичного напрямку в області орфографії. У літературі описані два шляхи оволодіння навичками. Один з них – граматичний напрям, створений послідовниками К. Д. Ушинського. Прихильників цього напрямку, незважаючи на деякі відмінності у поглядах, об'єднувала теорія про свідоме походження орфографічного досвіду і визнання провідної ролі граматики у навчанні орфографії. Так заслуговує уваги точка зору Ф. І. Буслаєва, який вважав, що учень, вивчивши правило, повинен, не думаючи, писати правильно. А це можливо лише тоді, коли орфографічний навик сформований в результаті попередніх свідомих зусиль [40, c. 59].

Граматичне вчення з самого початку є «метою вивчення мови, правил, законів, форм мови, тобто вивченням відстороненого; граматичне вчення вимагає свідомого ставлення до того, чим дитина володів несвідомо « (К. Д. Ушинський). Якщо граматичне вчення залишається поза розуміння дитини, то він лише механічно завчає визначення і правила. У кращому випадку учні лише розвивають свою пам'ять.

Прихильники іншого антиграматичного напрямку були не проти вивчення граматики, але стверджували, що «доля орфографії залежить більше від навичок, ніж від твердого знання правил» (Д. Н. Богоявленський). Деякими методистами, зокрема І. С. Соломонівському, було помічено, що знання правила самі по собі не ведуть до грамотного письма. І на підставі цього теоретичне напрям піддалося критиці: правила оголошувалися марними і навіть шкідливими для навчання правопису. В якості альтернативи пропонувалося приділяти переважну увагу списування з вірних зразків – тренуванні руки, зору, пам'яті.

Представляє інтерес думка педагога П. Степанова, висловлене ще в 1916 році з приводу виявлення первинності знань і навичок. З його точки зору, правильне в орфографічному відношенні списування – результат і знання, і навички. При цьому, надаючи вирішальне значення навичці, П. Степанов говорив, що однією практики недостатньо для засвоєння правопису, так як в його основу покладено різні принципи, що вимагають знання норм і правил. Отже, суть наукових суперечок між «граматистами» і «антиграматистами» зводиться до виявлення механізмів грамотного письма.

Отже, гарячі суперечки між прихильниками граматичного та антиграматичного напрямів в методиці навчання правопису з'явилися вже давно і, не дивлячись на взаємну критику, активно розвивалися. Представниками напрямків були порушені також питання про орфографічних вправах, спрямованих на формування орфографічних навичок. Зокрема, що стосується такої вправи як списування, то ставлення до нього довгий час було неоднозначним і часто критичним.

Прихильники граматичного руху доводили, що при навчанні орфографії важливі не тільки вправи, засновані на слухових враженнях, а й вправи, в