Списування як вид навчально-тренувальних вправ у практиці навчання

Цікава точка зору на списування була висловлена В. Г. Зимницьким. Представивши огляд основних видів орфографічних вправ і оцінку кожного виду окремо, він перерахував такі гідності списування. По-перше, «діти ясно і чітко засвоюють буквеного складу списуваних слів... «, по-друге, «при списуванні... правильне написання кожного слова жвавіше і наочніше споглядається, розуміється і запам'ятовується... «, по-третє, «в розпорядженні вчителя знаходиться цілий ряд самостійних орфографічних вправ « (які тепер називаються орфографічними завданнями), тобто вправ, ускладнених якими-небудь завданням.

В. Г. Зимницкий, вважаючи списування загальновживаним і найбільш поширеним способом навчання правопису, відзначає і ряд недоліків, серед яких «анітрохи не сприяє успішності дітей у правописі механістичність». Автор робить свої методичні висновки у тому, що «одні правила правопису вивчаються за допомогою диктування, інші – шляхом списування». На початку XX ст. питання про роль і місце списування серед робіт з орфографії обговорювалося багатьма видатними методистами. За влучним зауваженням Брандта, «... якщо хтось придумав би новий метод, при якому важка орфографія засвоювалася б легко, той, воістину, був би великим благодійником юнацтва». Різниця поглядів на значення списування пояснюється тим, що одні вчені (А. І. Томсон, Д. Н. Ушаков, М. С. Державін) розуміли один вид його, а інші (наприклад, А. Соболев) – інший, а так як механічне списування не можна прирівнювати до списування з орфографічним, граматичним розбором, то про значення списування можна було сперечатися скільки завгодно, але до згоди так і не прийти.

У 1901 р. в книзі «Критичний огляд способів навчання правопису» А. Соболєв писав про те, що не можна розглядати питання про орфографічних вправах незалежно від етапу роботи над тим чи іншим правилом, від завдання, яке ставиться на кожному етапі, а найголовніше, від характеру орфограми, яка в даний момент вивчається. Автор пропонує застосовувати такі методи навчання:

1) диктування для слів, в яких вимова співпадає з написанням;

2) граматичні вправи для слів, в яких вимова розходиться з написанням;

3) списування для традиційних написань [36, c. 109].

Отже, багато що залежить від природи досліджуваної орфограми. А. Н. Томсон, навпаки, вважав списування єдино раціональним вправою, вихідною точкою якого є зорові образи орфографічно правильно написаних слів. Він вважав, що «... нічого не пропадає дарма. Навіть в умовах механічного списування не купується нічого такого, що служить на шкоду грамотності «. Дискусія про ефективність даного виду вправ продовжувалися і на сторінках різних методичних журналів.

Серед причин орфографічної безграмотності деякі автори статей називали надмірне захоплення списуванням. Пропонувалися і конкретні заходи щодо підвищення ефективності орфографічної роботи в навчальних закладах: використовувати замість списування диктант, якщо і застосовувати списування, то тільки безпомилкове, що сприяє розвитку орфографічного досвіду; даному виду вправ віддавалася перевага за умови, що воно буде аналізує, «зачіпають думка учня « [29, c. 96].

На з'їзді викладачів військово-навчальних закладів у 1903р. списування стверджувалося як основний вид орфографічних вправ. Учасники з'їзду (Л. В. Щерба, Ц. П. Балталон тощо) сперечалися про роль і місце списування та диктанту у розвитку орфографічних навичок. Л. Д. Щерба, наприклад, вважав, що списування може бути плідним, коли досліджувані факти відомим чином систематизуються, а матеріал для списування, що складається з окремих фраз, не може вважатися задовільним.

Аналізуючи різноманітні види письмових робіт, багато методистів (С. А. Золотарьов, Л. Соколов, І. Н. Шапошников, нд Флеров, М. В. Ушаков) висловлювали думку про списуванні як про спеціальний орфографічному вправі. С. А. Золотарьов, наприклад, рекомендував попереджувальний диктант замінити списуванням «з супроводжуючим його орфографічним розбором, який би впливав на розумову бік... « Підтримував цю точку зору і НД Флеров. Погоджуючись з тим, що при листі переважна значення мають елементи зорові і рухові, він вважав найкращим методом «бачення слова з аналізуючим списуванням, у другу чергу підтримуване аналізуючою вимовою». Крім того, Флеров пропонував творчо підходити до даного виду вправ, щоб учневі хотілося написати щось «своє», а «своє» хочеться записати краще, правильніше, гарніше..., тоді все орфограми – лише зовнішня оболонка для «свого», яке може бути дуже дорого і цікаво... «

Виходячи з того, що види письмових робіт різноманітні і психологічна сутність їх різна, М. В. Ушаков нарікав на те, що одноманітність видів робіт з орфографії – найбільш серйозний недолік у викладанні російської мови. І якщо російське правопис спирається не тільки на зорові і моторні враження, але і на слухові, то списування як саме елементарне вправу серед диктантів і творчих робіт займає своє місце в системі письмових вправ. Про те, яке місце має займати списування і яка його роль при формуванні правописних навичок, писав у своїх роботах і Н. С. Різдвяний. Він рекомендував застосовувати дану вправу в перші моменти навчання письма, зокрема, коли вивчено правило, і клас переходить до вправ. Але «щоб списування було корисним видом орфографічної роботи, потрібна правильна його організація», – писав Н. С. Рождественский.

На думку В. А. Добромислова, ефективність різних видів робіт з орфографії залежить від характеру досліджуваного правила та рівня підготовки учнів. Він був переконаний в тому, що окремі розумові операції виконати при сприйнятті слів на слух набагато